TextBook • здобути узагальнені систематизовані знання про структурування і розвиток правових і державних явищ та процесів, методів їх пізнання;
• оволодіти понятійно-категоріальним апаратом і вміти вільно оперувати загальною юридичною термінологією, спиратися на неї у подальшому навчанні і практиці;
• сприймати право як універсальний регулятор суспільних відносин, за допомогою якого можна розв’язувати конфлікти, досягати компромісів, реалізовувати права і свободи людини, притягувати до відповідальності у разі їх порушення;
• орієнтуватися в національному законодавстві, знати основні кодекси, закони і підзаконні акти, їх структури, суб’єктів їх видання;
• знати основні процеси реалізації норм права, зокрема їх тлумачення і ефективність дії;
• набути навичок правильно використовувати права, виконувати обов’язки, додержуватися заборон;
• розвивати уміння тлумачити приписи законів та інших нормативно-правових актів та застосовувати їх до конкретних ситуацій тощо.
Змістом теорії права і держави є передусім традиційні теорії, які характеризуються високим рівнем загальності (теорія нормотворчості, теорія реалізації права та інші). Саме вони складають 10 частин цього підручника.
§ 2. Функції теорії права і держави
Функції теорії права і держави - основні напрями її теоретичного і практичного призначення в суспільстві з метою його прогресивного перетворення.
Конкретна функція - це єдність змісту, форм і методів її здійснення, що характеризується певною самостійністю, однорідністю, повторюваністю.
Функції теорії права і держави та форми їж здійснення:
| Функції | Основні форми їх здійснення |
| Гносеологічна (пізнавальна, інформаційна) (від гр. “gnoseos” - знання + logos - вчення) - пізнання фактів (явищ і процесів) правового і державного життя суспільства, закономірностей їх розвитку | Отримання інформації про право і державу, розширення знань про праводержавні явища і процеси, що виражається в усвідомленні їх ознак, функцій, принципів тощо |
| Онтологічна (від грец. “ontos” - суще + logos - вчення) - виявлення сутності явищ і процесів правового і державного життя суспільства, об’єктивних умов їх існування | Узагальнення інформації про право і державу систематизація відомостей про здобутки юридичних наук щодо генезису, розвитку, структури, місця в соціально-національному і світовому порядку |
| Евристична (від грец. “heurisko” - знаходжу; евристика - мистецтво знаходження істини) - глибинне пізнання основних закономірностей розвитку права і держави, відкриття нових закономірностей, збагачення новими знаннями (“нарощення” знань) | Відтворення об’єкта пізнання таким, яким він існує об’єктивно (у внутрішніх суперечностях, закономірностях і випадковостях) |
| Аксіологічна (від грец. ахіа - цінність + logos - вчення) - оцінювання фактів (явищ і процесів) правового і державного життя суспільства, співвідношення права і моралі, міри гуманності | Виявлення цінності права як міри справедливої свободи і рівності (його залежність від суспільства і значення в житті людей), правова оцінка чинного законодавства, діяльності держави |
| Прогностична (від грец. “progndsis” - передбачення, пророкування) наукове передбачення подальшого розвитку права і держави на основі адекватного відображення його об’єктивних закономірностей | Моделювання майбутньої держави, її правової системи і шляхів удосконалення кожного з ланцюгів їх структури (“погляд у майбутнє”) |
| Функції | Основні форми їх здійснення |
| Методологічна (від грец. “methodos”- шлях дослідження + logos - вчення) - створення універсальної юридичної мови (понятійно-категоріального апарату), яка забезпечує однаковість у класифікації та оцінці явищ фахівцями різних галузей права; виступає як світоглядна філософія, що виросла з розуміння державно-правових явищ | Формулювання закономірностей розвитку права і держави конкретизацією положень філософії; формування понятійного апарату, який є базовим для всіх юридичних наук; розроблення методів дослідження |
| Ідеологічна (від грец. "idea поняття, ідея + logos - вчення) - ідеологічний плюралізм, тобто вільний вибір ідейної основи тлумачення права і держави, що зазвичай визначається станом розвитку демократії і ступенем сприйняття загальнолюдських цінностей | Розроблення ідей, концепцій, теорій у галузі права і держави; формування правової свідомості, правової культури суб’єктів права |
| Прикладна (від грец. “organon”- знаряддя, інструмент) - проведення теоретичних узагальнень юридичної практики, внесення рекомендацій для практичного вирішення поточних завдань правового регулювання і державного будівництва, виявлення себе як певного інструмента перетворення праводержавного життя | Підготовка проектів законів та інших нормативно-правових актів, проведення наукових експертиз і консультацій щодо поданих правових актів та інша допомога юридичній прикладній діяльності, що свідчить про тісний зв’язок теорії і практики |
§ 3. Методологія теорії права і держави
Методологія теорії права і держави (від грец. “methodos” - метод + logos - вчення) - система загальних підходів, принципів, методів, способів і засобів пізнання права і держави, реалізованих на основі знань про закономірності їхнього застосування за допомогою сукупності юридичних понять і категорій, а також вчення про теоретичні основи їхнього пізнавального використання.
Структура методології теорії права і держави
| Структурні | Характеристики |
| елементи | |
| методології | |
| Загальний | Загальний підхід ще називають філософським, оскільки він переважає. Однак крім загальних засобів філософського і напівнаукового плану в теорію права і держави залучаються загальні засоби інших наук (політології, соціології, кібернетики, інформатики й ін.), що позначають принципову загальну орієнтацію наукового пізнання, його ракурс, аспект. Підхід не нормує саме пізнання, як це робить метод, проте задає відповідну програму його методологічного забезпечення (антропологічний, аксіологічний, матеріальний, системний, соціокультурний, синергетичний, функціонально-інструментальний, інформаційний, комунікативний, феноменологічний, герменевтичний та ін.). |
| підхід | |
| Принцип | Принцип, як і загальний підхід, є ширшим за метод, слугує загальноприйнятою нормою-ідеєю професійного правового мислення найвищого авторитету і виступає основною засадою здійснення пізнання саме за такими, а не за іншими законами, тобто за законами зв'язку єдності, сполучення, системності відповідних способів пізнання між собою (принцип єдності логічного й історичного, емпіричного і теоретичного, конкретного й абстрактного та ін.). своєю незаперечністю принципи покликані забезпечити концептуальність дослідження. Кожний з загальних підходів реалізується на основі своїх принципів. |
| Метод | Метод є комплексом конкретних засобів і способів пізнання закономірностей виникнення, системного структурування та функціонування права і держави. Тут засоби виступають як інструмент; знаряддя дії - від системи і комбінації використовуваних засобів (емпіричних і теоретичних), а також способів їх сполучення залежить спрямованість і рівень пізнавальної діяльності. Способи пізнання є системою логічних прийомів, що допомагають досягти певних результатів (дедукція, індукція, аналіз і синтез, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного і навпаки тощо) та задають метод, який має відповідати об’єкту дослідження, рівню пізнання і бути теоретично обґрунтованим. |
§ 4. Загальні підходи і принципи, застосовувані в теорії права і держави
Теорія права і держави не обмежується власними (спеціальними) методами, а виходить за їх межі, залучає до дослідження загальні підходи, які виражають зв’язок із суспільною практикою, з іншими науками (філософією, соціологією, економічною теорією тощо), задіюють їхні можливості. Завдяки освоєнню елементів методів інших наук, так званій міждисциплінарній «методологічній» трансляції, відбувається оновлення, удосконалення методів теорії права і держави за рахунок освоєння елементів методів інших наук. Проте залучення загальних дослідницьких підходів як результату методологічної трансляції між юридичними й іншими науками не є механічним і безмежним: перш ніж елементи методів інших наук набувають статусу загальних дослідницьких підходів у теорії права і держави, вони мають бути адаптовані (пристосовані) і творчо переосмислені. Загальні дослідницькі підходи визначають фронтальну стратегію. дослідження, актуалізуються цілями і завданнями конкретних проблем, що виникають у межах теорії права і держави, коли виявляється недостатність її власних методів, але не підмінюють їх собою. Більшість загальних підходів виникає в результаті «методологічної трансляції» між філософією й теорією держави і права. Як правило, значущими серед них є загально-світоглядні (філософські) підходи, але не можна применшувати вагомості й інших підходів.
Розглянемо деякі загальні підходи, що використовуються в теорії права і держави,- філософські та суспільно-наукові. Філософські підходи:
• матеріалістичний - ґрунтується на категорії економічного базису, якою пояснюється розвиток держави і права як його надбудови (К. Маркс, Ф. Енгельс);
• метафізичний - полягає у вивченні праводержавних явищ і процесів у статиці, і «зсередини», в усуненні будь-якого впливу на них (Г. Кельзен);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія права і держави: Підручник.» автора Скакун О.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША ВСТУП ДО ТЕОРІЇ ПРАВА І ДЕРЖАВИ“ на сторінці 2. Приємного читання.