Розділ четвертий  МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

Глава 33. Розслідування вимагань

§1. Криміналістична характеристика вимагань

Вимагання є одним із найбільш соціально небезпечних і поширених злочинів. Вимагання передбачає вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав або законних інтересів усіх осіб, пошкодження або знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому відомі чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберігати у таємниці (ст. 189 КК). В останні роки спостерігається не лише кількісне зростання даної категорії злочинів, а й значні якісні зміни — все більше ускладнюються способи вчинення вимагання: від простої вимоги під різноманітного роду погрозами видати гроші і цінності — до витончених способів вилучення власності членами злочинних угруповань у комерційних структур та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю.

Вивчення та аналіз судово-слідчої практики свідчить про те, що для вимагання характерні такі ознаки, як високий ступінь латентності, організованість і ретельна підготовка злочинних дій, особливо у тих випадках, коли вимаганням займаються злочинні групи, протидія слідству з боку заінтересованих осіб.

У криміналістичній характеристиці вимагання насамперед варто виділити інформацію про суб’єкта і жертву злочину, способи та обставини його вчинення.

За своїм соціальним статусом вимагачів можна поділити на дві групи:

1) явно кримінальні елементи — особи, які вчиняють вимагання у вигляді промислу і розглядають даний вид злочинної діяльності як засіб існування (насамперед, це члени організованих злочинних угруповань);

2) зовнішньо законослухняні громадяни — працівники комерційних та охоронних структур, банків, акціонерних товариств (вартові, експедитори, а інколи й керівники вказаних структур); студенти вищих навчальних закладів, учні технікумів, коледжів та училищ; робітники підприємств; представники спортивних товариств (тренери, інструктори); працівники правоохоронних органів.

Здебільшого вимагачами є представники чоловічої статі (99 %) віком: до 18 років — 10 %; 18–25 років — 28 %; 26–30 років — 25 %; 31–35 років — 32 %; 41–50 років — 5 %. Серед них 75 % раніше засуджених в основному за корисливо-насильницькі злочини.

Жертви вимагання також можуть бути поділені на дві групи. До першої групи належать законослухняні громадяни — це, як правило, особи, які займаються підприємницькою діяльністю (керівники комерційних структур, приватні підприємці, а також особи, які займаються вирощуванням на продаж собак дорогих порід, будівельники елітного житла та ін.) або державні службовці, функціональні обов’язки яких стосуються розподілу квот і видачі ліцензій на здійснення певних видів підприємницької діяльності або експортно-імпортних операцій, виділення земельних ділянок, надання приміщень в оренду, організації приватизаційних аукціонів тощо. До другої групи належать особи, діяльність яких має протиправний характер: організатори фінансових «пірамід», посередники з «відмивання» коштів, хабарники, учасники незаконних і сумнівних угод та ін. Нерідко вимагання стає засобом вирішення конфліктів між злочинними угрупованнями щодо поділу сфер впливу.

Серед потерпілих за віковим складом найбільший відсоток становлять особи зрілого віку (30–45 років — 64 %), причому такий віковий розподіл потерпілих є найбільш характерним для злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, оскільки своїми жертвами вони вибирають людей заможних. Здебільшого (понад 45 %) жертви були знайомі із вимагачами, раніше мали з ними спільний бізнес.

Найбільш поширеними способами вимагання є:

1) пряма передача коштів, цінних паперів на пред’явника або майна потерпілого;

2) переведення коштів на визначений вимагачами рахунок у банку;

3) переоформлення на ім’я зазначених вимагачами осіб і передача їм документів, що дають право на майно: доручень на керування автомобілем із правом його продажу, заповітів, дарчих, договорів купівлі-продажу, генеральних доручень на право вчинення угод із нерухомістю тощо;

4) оформлення на користь вимагачів строкових розписок або анулювання боргових розписок, отриманих потерпілим від третіх осіб;

5) переадресування на ім’я зазначених вимагачами осіб цінних паперів, наприклад векселів (індосамент);

6) оплата нав’язаних послуг, виконуваних організаціями, контрольованими вимагачами, у сумі, що явно перевищує обсяг виконаних робіт;

7) вимога на постачання сировини, матеріалів або встановлення каналів збуту готової продукції, виробленої потерпілими, на умовах вимагачів;

8) прийняття на роботу зазначених вимагачами осіб за умови одержання ними заробітної платні без виконання роботи;