Розділ четвертий  МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

в) чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати характер і значення своїх дій або дій, вчинених щодо нього;

г) чи властива йому схильність до фантазування та ін.

Проведення цієї експертизи доцільно доручити спеціалістам із дитячої та юнацької психології. У процесі розслідування можуть призначатися комплексні медико-психологічні, психолого-психіатричні експертизи.

Допит підозрюваного належить до першочергових слідчих дій. Однак при розслідуванні зґвалтувань проводити його доцільно після допиту потерпілої з використанням тих даних, які вона повідомила. Мета допиту — встановлення не тільки причетності підозрюваного до даного злочину, а й з’ясування його стосунків з потерпілою, обставин та мотивів вчинення зґвалтування.

До допиту підозрюваного слід ретельно підготуватися, проаналізувати показання потерпілої, результати огляду місця події та її одягу, висновок судово-медичної експертизи, ознайомитися з характеристикою та іншими документами, що дозволяють скласти уяву про особу підозрюваного, спосіб його життя та поведінку. Такі дані необхідні для визначення тактики допиту та орієнтації слідчого під час його проведення.

На початку допиту підозрюваному повідомляється у вчиненні якого злочину він підозрюється та роз’яснюються його права (ст. 431 КПК). Далі пропонується дати показання про обставини вчинення злочину, а також про інші відомі йому обставини справи.

Оскільки підозрюваний не попереджається про відповідальність за відмову давати показання та за дачу неправдивих показань, на початку допиту слід роз’яснити йому доцільність отримання від нього повних та правдивих свідчень. При виклику та допиті неповнолітніх підозрюваних необхідно додержуватися вимог, вказаних у статтях 433, 437 та 438 КПК.

Перевірка показань на місці. Під час такої перевірки пояснення потерпілої або обвинуваченого зіставляють з раніше отриманими від них свідченнями, а також з фактичною обстановкою місця злочину. Таким шляхом можна виявити суперечності в показаннях, нові речові докази (наприклад, дрібні предмети, що належали потерпілій або підозрюваному). Перевірка показань на місці важлива й тим, що вона сприяє пожвавленню асоціативних зв’язків, особа одержує можливість повніше і точніше згадати та відтворити окремі обставини події.

Пред’явлення для впізнання. При розслідуванні зґвалтування виникає необхідність у пред’явленні для впізнання (потерпілій, свідкам або підозрюваному) осіб або предметів. Проведення цієї слідчої дії передбачається ст. 174 КПК.

§5. Профілактичні дії слідчого при розслідуванні зґвалтувань

Виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню зґвалтувань, вжиття заходів для їх усунення (статті 23, 231 КПК) — найважливіше завдання досудового слідства. Профілактична робота слідчого у справах про зґвалтування має свою специфіку, оскільки стосується інтимних сторін життя потерпілих, більшість з яких прагне до того, щоб цей випадок не був розголошений навіть серед близьких.

Діяльність слідчого при встановленні причин та умов, що сприяли вчиненню зґвалтування, та вжиття заходів для їх усунення — це комплекс процесуальних та організаційно-виховних заходів, що здійснюються під час розслідування конкретного злочину чи взаємопов’язаних злочинів (наприклад, зґвалтування та хуліганства, вбивства та ін.).

Основні завдання профілактичних, процесуальних та організаційно-виховних дій слідчого полягають у виявленні причин та умов вчинення злочину, вжитті необхідних заходів (через державні органи та громадські організації) для їх усунення, а також припинення аналогічних злочинів на підлеглій території.

Слідчий вивчає структуру та інтенсивність злочинності у районі, узагальнює та аналізує справи. Практика свідчить, що зґвалтування найчастіше трапляються у районах, де погано організоване культурне дозвілля, розповсюджені пияцтво та наркоманія, на низькому рівні здійснюється боротьба зі злочинністю.

У конкретній кримінальній справі необхідно вивчати особу насильника, з’ясовувати причини формування антисоціальних установок, які обумовили вчинення злочину. Особливо слід звертати увагу на неправильне моральне та статеве виховання у сім’ї (бездоглядність, аморальна поведінка батьків), моральний клімат за місцем проживання (наприклад, у гуртожитку, місцях дозвілля молоді тощо).

Глава 26. Розслідування привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (розкрадання*)

§1. Криміналістична характеристика розкрадань

Боротьба з посяганнями на відносини власності є одним з головних завдань здійснення кримінальної політики держави, однією з найважливіших її функцій — забезпечення економічної безпеки, захисту права власності (статті 17, 41 Конституції України). У криміналістиці радянського періоду вивченню проблем розслідування злочинів проти власності, особливо розкрадань, приділялася велика увага, внаслідок чого були розроблені окремі методики розслідування розкрадань, що вчиняються у різних галузях виробництва та сфері обслуговування. Однак докорінні перетворення у сфері економіки, перехід до ринкових відносин, реформування власності та ряд інших причин соціального та правового характеру призвели до істотних змін у стані, динаміці та структурі злочинних посягань на відносини власності. Останнім часом спостерігаються певні особливості у механізмі злочинів, способах приготування до їх вчинення та приховування у сфері підприємницької діяльності, кредитування, приватизації та ін. Цьому сприяють також недоліки в установленому порядку грошового обігу, обліку матеріальних цінностей, звітності, документообігу та ін. Відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем передбачена ст. 191 КК.

Загальна криміналістична характеристика привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем може розглядатися як система, що складається з елементів, які, у свою чергу, містять підсистеми компонентів:

а) суб’єкт розкрадання (особа злочинця) (категорії службових, матеріально відповідальних осіб, технічного персоналу та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину); чинники, що вплинули на формування та здійснення злочинної мети, утворення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками та ін.;