Розділ третій   КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

2) взаємодія між слідчим (суддею) і зміненими речами. Здійснюється внаслідок використання тактичних прийомів, які сприяють одержанню інформації про характер злочину і особу злочинця.

Психологія застосування тактичних прийомів при одержанні інформації від речей припускає уявний аналіз, який дозволяє відносити сприйняте до об’єктів, що мають значення у справі. У зв’язку з цим слідчому істотну допомогу може надати рефлексивне мислення (імітація мислення і дій суб’єкта спілкування).

Під час огляду місця події чи обшуку слідчий повинен правильно використовувати можливості рефлексивного мислення. Це означає, що він мусить уявляти, не як би він сам діяв на місці злочинця, а з урахуванням психофізіологічних особливостей і соціального статусу злочинця уявити його дії на місці злочину чи в процесі створення тайників.

Використання рефлексивного мислення є важливою умовою визначення напряму пошуку інформації, збирання доказів, обрання тих чи інших тактичних прийомів процесуальної дії. Імітація мислення і дій злочинця не тільки поширюється на факт вчиненого злочину, а й дозволяє припускати його майбутні дії — знищення чи приховування слідів, посилання на фальшиве алібі, фальсифікацію доказів, інсценування події.

§7. Тактичне рішення. Проблема тактичного ризику

Тактичне рішення — це визначення мети тактичного впливу на слідчу ситуацію в цілому або на окремі її компоненти, на хід і результати процесу розслідування та його елементи, вибір методів, прийомів та засобів досягнення мети. Тактичне рішення складається з трьох частин:

1) інформаційної (полягає в аналізі та оцінці слідчої ситуації та її компонентів, процесуальних цілей та ін.);

2) організаційної (містить висновки про розподіл функцій, форми та напрями взаємодії, резервні можливості, виконання необхідних організаційних заходів);

3) операційної (полягає у визначенні мети тактичного впливу, способів її досягнення, прогнозуванні результату реалізації рішення)*.

Оптимальне використання тактичних прийомів передбачає дослідження проблеми тактичного ризику, постановка якої у криміналістиці припадає на середину 70-х рр.

У психології ризик визначається як ситуативна характеристика діяльності, що полягає у невизначеності її результату та можливих несприятливих наслідках в разі неуспіху. Терміну «ризик» у психології відповідають три основних взаємопов’язаних значення:

1) ризик як міра очікуваного неблагополуччя у разі неуспіху у діяльності, що визначається сполученням ймовірності неуспіху та ступеня несприятливих наслідків;

2) ризик як дія, яка в тому або іншому відношенні загрожує суб’єкту втратою (програшем, травмою, шкодою);

3) ризик як ситуація вибору одного з двох можливих варіантів дії: менш привабливого, але більш надійного, чи більш привабливого, але менш надійного (результат якого проблематичний і пов’язаний з можливими несприятливими наслідками).

У криміналістиці тактичний ризик може бути визначений як виконання слідчим або суддею діяльності в умовах можливого виникнення негативних наслідків. За ступенем локалізації ризик повинен поширюватися на:

1) проведення тактичних операцій;

2) здійснення слідчих (судових) дій та оперативно-розшукових заходів;

3) застосування систем (підсистем) тактичних прийомів окремих процесуальних дій;

4) використання окремих тактичних прийомів.

Складність прийняття рішень слідчим або суддею зумовлена ступенем невизначеності ситуації, яка припускає настання неоднозначних наслідків — позитивних або негативних. Завдання полягає в тому, щоб обрати позицію найменшого тактичного ризику, заздалегідь спрогнозувати негативні наслідки та передбачити заходи щодо їх попередження.