Розділ третій   КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

При фіксації пред’явлення для впізнання за особливостями голосу має бути точно зазначено, хто говорив першим, другим тощо, інакше звукозапис втратить зв’язок з протоколом і свою ілюстративну цінність. Необхідність застосування звукозапису при пред’явленні для впізнання визначається слідчим з урахуванням конкретних обставин справи. Використання звукозапису є доцільним:

а) для фіксації процесу пред’явлення для впізнання, коли впізнаючим є малолітній;

б) для фіксації показань особи, яка коментує відеофільм, де зафіксовано процес пред’явлення для впізнання;

в) для одержання зразків голосу, що необхідно для впізнання за межами місця проведення розслідування;

г) для фіксації впізнання, коли впізнаючий на попередньому допиті називав тільки загальні ознаки об’єкта.

Відеозйомка при пред’явленні для впізнання також є одним із способів фіксації. Доцільно використання відеозйомки при пред’явленні для впізнання живих осіб за особливістю ходи, оскільки це дає змогу зафіксувати її в динаміці. Використання відеозйомки для фіксації ведення і результатів пред’явлення для впізнання має бути належним чином підготовлено. У протоколі слід зазначити, за допомогою якої камери проведена зйомка, на яку плівку здійснено відеозапис. Після здійснення запису відеострічки вона демонструється всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол (ст. 852 КПК).

Глава 20. Відтворення обстановки і обставин події (слідчий експеримент та перевірка показань на місці)

§1. Поняття та види слідчого експерименту

Відтворення обстановки і обставин події, що передбачено ст. 194 КПК, охоплює по суті дві самостійні слідчі дії:

1) перевірку на місці показань обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка з метою їх уточнення і доповнення у присутності понятих;

2) експериментальну перевірку правдивості показань цих осіб, інших обставин і припущень щодо можливості чути або бачити за певних умов що-небудь, що стосується цих обставин, проникнути до даного приміщення названим у свідченнях способом або певною особою, подолати названу в показаннях відстань тощо.

У діяльності органів розслідування серед інших слідчих дій, спрямованих на розкриття злочинів, широко застосовується слідчий експеримент.

Слідчий експеримент є окремою слідчою дією, яка полягає у здійсненні дослідів з метою перевірки, чи могли відбутися за певних умов ті або інші події та яким саме чином.

Проведення цієї слідчої дії пов’язано зі здійсненням дослідів, результати яких і є тими фактичними даними, що дозволяють дійти висновку про обставини, що мають значення для розкриття злочину.

У 30-х рр. ХХ ст. у криміналістичній літературі з’явилися праці П. І. Тарасова-Радіонова, у яких вперше досліджувались питання процесуальної природи і тактики проведення слідчого експерименту. Згодом питанням тактики проведення слідчого експерименту приділялося дедалі більше уваги, а у підручниках з криміналістики з’явилися глави, присвячені слідчому експерименту, були видані окремі посібники для слідчих.

Слідчий експеримент схожий з науковим експериментом. І слідчий, і науковий експерименти дають змогу вивчати факти шляхом проведення дослідів. Однак слідчий експеримент має власні відмінні риси:

1) його застосування потребує певних процесуальних умов;

2) він відтворює явище не повністю, а лише деякі умови, за яких відбувалися події або мали місце факти, що цікавлять слідчого.

Слідчий експеримент має своїм завданням встановлення того, могла чи не могла відбутися подія або дія у певних умовах. Крім того, слідчий експеримент не завжди пов’язаний з місцем події, він може бути проведений залежно від його мети не на місці події. Слідчий експеримент супроводжується проведенням дослідів, що істотно відрізняє його від слідчого огляду і виділяє у самостійну слідчу дію.

Слідчий експеримент відрізняється від експертизи; незважаючи на їхню зовнішню схожість, експертиза потребує застосування спеціальних знань, у той час як слідчий експеримент у процесі його проведення не вимагає цього.