Розділ третій   КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

е) час початку і закінчення огляду.

Описова частина протоколу має містити відомості щодо загальної характеристики місця події, його оточення, меж підданої огляду території. Описуються також шляхи підходу до даного місця і шляхи відходу; щодо самого місця огляду — стан входів, суміжних приміщень, сходів, дверей, вікон, запорів. Далі необхідно послідовно описати окремі об’єкти (предмети, сліди, речові докази, трупи) із зазначенням їх місцезнаходження, ознак і застосованих способів виявлення, вилучення та фіксації. У протоколі мають бути описані негативні обставини у міру їх виявлення.

Щодо виявлених слідів і предметів, у протоколі вказуються: найменування виявленого, його місцезнаходження, розмір, форма, колір, а також окремі ознаки. У випадках, коли названі об’єкти фіксуються, у протоколі вказуються місце і способи їх виявлення, а також способи фіксації.

Заключна частина протоколу повинна містити вiдомості про вилучені предмети і сліди, умови їх фіксації (фотозйомка, відеозапис, умови їх виконання, кількість кадрів, дані про чутливість плівки, видержку). У заключній частині має знайти своє відображення інформація про додані плани, схеми, малюнки, фотознімки. Наприкінці протоколу наводяться зауваження понятих і учасників огляду щодо здійснених слідчим дій. За відсутності зауважень у протоколі робиться відмітка про те, що таких зауважень не надійшло. Протокол підписує слідчий і всі особи, які брали участь в огляді, та поняті.

До протоколу огляду місця події мають додаватися плани місця події (схематичні чи масштабні), схеми, фотознімки, плівки відеозапису.

При складанні протоколу огляду місця події необхідно дотримуватись вимог щодо термінології. Не слід вживати невизначених понять: «біля», «неподалік», «ліворуч», «праворуч», «поряд» тощо.

У протоколі також не можуть мати місця чіткі найменування тих предметів чи слідів, характеристика яких у період огляду не визначена. Наприклад, не слід писати «плями крові», «гільза від патрона пістолета «Макарова», «шматочки мозкової речовини» тощо. У таких випадках у протоколі виявлене треба зазначати виразами типу «плями, що нагадують кров», «шматочки речовини, що нагадує мозкову речовину».

Протокол повинен відображати своєрідну логіку огляду місця події, тобто послідовність усіх виконаних дій. Такий опис дозволить досить повно уявити картину місця події, а, отже, й побудувати уявну модель події злочину.

Одним із способів фіксації місця події є фотозйомка та відеозапис. Традиційними видами фотозйомки є орієнтуюча, оглядова, вузлова, детальна. У випадках, коли на місці події знайдені сліди або речові докази (дрібні частки, сліди рук) і вони не можуть бути вилучені внаслідок різних причин, використовуються методи масштабної та великомасштабної фотозйомки.

Поряд з фотозйомкою може бути проведений відеозапис. Він застосовується у випадках, коли подія ще не завершена (пожежа, екологічна катастрофа, автопригода), або в інших випадках, якщо слідчий вважає це за потрібне.

Додатками до протоколу огляду місця події можуть бути плани та схеми. План — це графічне площинне зображення (креслення) даного місця, виконане у масштабі чи схематично (у вигляді схеми). Різниця між планом і схемою полягає в тому, що перший виконується у масштабі, другий — без масштабу, орієнтовно, із зазначенням розмірів об’єктів, їх форм та відстаней між ними.

Плани та схеми можуть бути загальними, що охоплюють приміщення чи значну частину місцевості, та окремими, що відображають лише безпосередньо місце події або його найважливішу частину (наприклад, кімнату, де вчинено злочин).

Залежно від місця події складаються плани відкритої місцевості і приміщень. План приміщень може бути площинним простим (рис. 26) або розгорнутим (рис. 27). На останньому зображують не тільки підлогу кімнати з розташованими на ній речами, а й у розгорнутому вигляді стіни кімнати з усіма предметами і слідами, що на них є, а також стелю, коли на ній є якісь ознаки, що підлягають фіксації. У разі потреби на стіни наносять проекцію предметів обстановки, що розташовані біля них.  

План місцевості викреслюється методом вимірів за спрямованістю або за способом засічок. Останній полягає в тому, що виміри між двома об’єктами і відображення на плані відрізка у відповідному масштабі проводять лише після першого візування. Інші об’єкти візують як з початкової точки, так і з точки, на яку проводилось перше візування. У цьому випадку відрізок між двома даними точками слугує базою зйомки. Таке перехрестя відображає місце розташування об’єкта, на який проводилось візування. Оскільки база зйомки і дві лінії візування утворюють трикутник, то вирахувати відстань від одного об’єкта до іншого не складно.

На кожному плані або схемі повинні бути: заголовок із зазначенням, що саме накреслено, стрілка з позначенням «північ — південь» для орієнтування на сторони світу, масштаб (на планах), пояснювальні написи про те, що являють собою ті чи інші зображені об’єкти.

Глава 17. Допит

§1. Поняття та види допиту

Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі.

Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит — одна з найбільш складних слідчих (судових) дій; його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини. Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, — доказами.

Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК (статті 107, 143–146, 166–171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов’язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.