Від диктатури до демократії: концептуальні засади здобуття свободи

Попри труднощі та небезпеку, які чатують в умовах диктатури на тих, хто поширює ці ідеї, новини і розпорядження руху опору, демократи неодноразово доводили, що це – можливо. Навіть за фашистського та комуністичного режимів учасники руху опору знаходили можливість підтримувати зв’язок не лише з окремими особами, а й з широкими народними масами через видання підпільних газет, листівок, книг, а в останні роки – аудіо–та відеокасет.

Надаючи перевагу попередньому стратегічному плануванню, можна сформулювати та поширити загальні ідеї руху опору, висвітлити проблеми та окреслити обставини, за яких населення повинно чинити опір і відмовлятися від співпраці, а також способи його здійснення. Тоді населення знатиме, як діяти в конкретних важливих ситуаціях, навіть якщо лідери демократичного руху на той час будуть позбавлені каналів зв’язку. Така інформація також допоможе в майбутньому вберегтися від фальшивок, які політична поліція може поширювати з метою спровокувати дії, які дискредитують рух опору.

Репресії та контрзаходи

Стратеги повинні передбачити можливу реакцію на дії демократичного опору та репресії, особливо межі жорстокості диктаторського режиму. Необхідно продумати, як протистояти чи уникнути можливого посилення репресій і не скоритися. Тактика передбачає в конкретних ситуаціях попередження населення та учасників опору про можливі репресії, адже вони повинні усвідомлювати ризик своєї участі. Якщо очікуються серйозні репресивні заходи, варто підготувати медичну допомогу для поранених. Попереджуючи репресії, стратегам добре було б попередньо визначитися із застосуванням певної тактики і методів, які б сприяли досягненню цілей конкретної кампанії чи визвольної боротьби, однак знизили ймовірність репресій настільки, наскільки це можливо. Наприклад, вуличні демонстрації та паради проти особливо жорстокого режиму справді можуть вражати своїми масштабами, але можуть і спричинити тисячі жертв. Зрештою, така висока ціна з боку демонстрантів не обов’язково означатиме збільшення демократичного тиску на диктатуру, а, можливо, цього можна було досягти, якби кожен залишався вдома, взяв участь у страйку або ж масових акціях відмови цивільних службовців від співпраці з режимом.

Дехто вважає, що для досягнення стратегічної мети руху опору необхідно вдаватися до провокативних дій, які передбачають високий ризик втрат. В такому разі слід дуже добре зважити можливі втрати і здобутки. Можливо, населення та учасники опору більше схильні до дисциплінованого та ненасильницького способу ведення боротьби? Чи здатні вони протистояти провокаціям та насильству? Стратеги повинні визначити, яких заходів слід вжити для підтримання дисципліни ненасильницької боротьби та продовження опору, незважаючи на жорстокість. Чи будуть можливими та дієвими такі засоби, як громадські звернення, заяви, листівки, марші та демонстрації, бойкоти прихильників диктатури? Лідери повинні завжди остерігатися провокаторів, які прагнутимуть підбурити демонстрантів до агресивних дій.

Дотримання стратегічного плану

Якщо продуманий стратегічний план вже розроблено, демократичні сили не повинні звертати увагу на спроби диктаторів відволікти їх від генеральної та конкретних стратегій кампаній, щоб перемістити увагу лідерів спротиву на другорядні проблеми. Так само й миттєві спалахи емоцій, хай навіть у відповідь на нову агресію диктатури, не повинні відволікати демократичний рух опору від генеральної стратегії чи стратегії окремої кампанії. Режим може свідомо вдаватись до нових агресій, щоб спровокувати демократичні сили відступити від добре продуманого плану, після чого їх набагато легше можна буде перемогти.

Поки фундаментальний аналіз стратегії вважається актуальним, завдання демократів полягає в неодмінному просуванні вперед, крок за кроком. Звичайно, траплятимуться зміни тактики чи обставин, і добрі лідери завжди готові використати нові можливості. Проте подібні пристосування не слід плутати зі зміною основних цілей генеральної стратегії чи стратегій окремих кампаній. Послідовне ж впровадження обраної генеральної стратегії та стратегій окремих кампаній неодмінно наблизить успіх.

Розділ восьмий

ПОЛІТИЧНИЙ СПРОТИВ У ДІЇ

У разі, якщо населення почувається безпорадним і наляканим, важливо, щоб початкові завдання у рамках кампанії були менш ризикованими і зміцнювали впевненість активістів у власних силах. Навіть такі дії, як, наприклад, носіння одягу у незвичний спосіб, можуть відкрито демонструвати розбіжності в поглядах, а також дати змогу населенню брати активну участь в акціях протесту. В інших випадках в центрі уваги на масових заходах можуть опинитися відносно незначні на перший погляд неполітичні питання (наприклад, захист стабільного водопостачання). Стратеги повинні обрати таку проблему, яка була б важливою для всіх і якою важко було б знехтувати. Досягнення успіху в таких кампаніях могло б не лише вирішити конкретні проблеми, а й переконати населення в тому, що воно насправді володіє могутнім потенціалом.

Під час тривалої боротьби більшість стратегій окремих кампаній не повинні ставити за мету негайне повалення диктатури, натомість вони повинні спрямовуватися на досягнення конкретних менш масштабних цілей. Так, не кожна кампанія вимагає участі усіх верств населення.

Плануючи низку окремих кампаній в межах реалізації генеральної стратегії, стратеги руху опору повинні передбачити, чим ці кампанії будуть відрізнятися одна від одної на початку, в середині й наприкінці тривалої боротьби.

Вибірковий опір

На початковому етапі боротьби дуже корисними можуть бути окремі кампанії з різними цілями. Такі вибіркові кампанії можуть змінювати одна одну чи накладатися в часі. Плануючи стратегію «вибіркового опору», необхідно визначити конкретні проблеми чи скарги, що символізують загальне ярмо диктатури. Саме заходи, спрямовані на такі проблеми, можуть стати наповненням окремих кампаній, спрямованих на досягнення проміжних стратегічних цілей у межах всеохоплюючої генеральної стратегії.

Такі проміжні стратегічні цілі повинні бути реально досяжними з огляду на наявний та можливий потенціали демократичних сил. Це допоможе здобути низку перемог, а отже, зміцнити моральний стан учасників, а також змінити на їхню користь баланс сил під час тривалої боротьби.

Стратегії вибіркового опору повинні зосереджуватися насамперед навколо конкретних соціальних, економічних чи політичних проблем. Їх можна обрати з метою збереження контролю над частинами соціальної–політичної системи, перехоплення контролю над тими, що вже контролюються диктатурою, або відволікання уваги диктаторів від якоїсь конкретної мети. Якщо це можливо, кампанія вибіркового опору повинна спрямовуватися на одне чи більше вразливих місць диктатури, про що вже йшлося раніше, чинити на них найбільший тиск, використовуючи весь доступний потенціал.

Стратегію першої кампанії слід розробити заздалегідь. Якими мають бути її безпосередні цілі? Як це допоможе втіленню генеральної стратегії? За можливості, варто сформулювати, принаймні, загальні інструкції для другої а, може, ще й третьої кампанії. Усі ці стратегії потрібні для реалізації генеральної стратегії та повинні здійснюватися в її межах.

Символічний виклик

Розпочинаючи нову кампанію, спрямовану на повалення диктатури, варто обмежити в масштабах перші заходи конкретно політичного спрямування. Частково вони можуть бути заплановані для перевірки налаштованості населення на боротьбу чи впливу на його настрої, а також для того, щоб підготувати його до продовження боротьби шляхом політичного спротиву і відмови від співпраці.