Від диктатури до демократії: концептуальні засади здобуття свободи

Інші методи ненасильницької боротьби навпаки передбачають, що люди житимуть своїм нормальним життям, але у дещо незвичний спосіб. Замість того, щоб страйкувати, наприклад, можна продовжувати ходити на роботу, але працювати навмисно повільніше і менш продуктивно, ніж зазвичай, час від часу свідомо припускаючись «помилок». У певний час дехто може «захворіти» і «бути не здатним» виконувати роботу або просто відмовитися від її виконання. Можна брати участь у релігійних відправах, які висловлюють не лише церковний, а й політичний осуд. Прагнучи вберегти дітей від ворожої пропаганди, дехто може навчати їх вдома або у підпільних школах. Інші можуть відмовитись вступати за «рекомендацією» чи вимогою до певних організацій, до яких раніше вони б не вступили за власним бажанням. Те, що подібні акції не відрізняються від їхньої звичної діяльності, а ступінь відхилення від повсякденного життя незначний, суттєво полегшує участь населення у національно–визвольній боротьбі.

Оскільки ненасильницька та збройна боротьба ведуться кардинально різними способами, навіть незначне насильницьке втручання під час кампанії політичного спротиву матиме протилежні наслідки і спрямує боротьбу у тому напрямку, в якому диктатори мають беззаперечну перевагу (військова боротьба). Тому дисципліна під час ненасильницьких дій є запорукою успіху. Її слід дотримуватися, незважаючи на провокації і жорстокість режиму та його агентів. Це дасть змогу значно підвищити дієвість чотирьох механізмів перетворень за умов ненасильницької боротьби, які ми розглянемо трохи згодом. Дисципліна під час ненасильницької боротьби надзвичайно важлива у процесі політичного джиу–джитсу. У цьому процесі абсолютна жорстокість режиму щодо відверто ненасильницьки налаштованих активістів обертається проти самої диктатури, призводить до розколу в її рядах і водночас посилює підтримку учасників руху опору з боку населення, колишніх прихильників режиму і третіх сторін.

Проте у деяких випадках уникнути обмеженого застосування сили проти диктатури не вдається. Розчарування і ненависть можуть вилитися в насильницькі дії, або певні групи просто не схочуть відмовлятися від силових методів, навіть визнаючи важливу роль ненасильницької боротьби. За таких обставин не варто відхиляти можливість політичного спротиву. Однак настільки, наскільки можливо, слід розрізняти силові та ненасильницькі дії з погляду географічних факторів, певних верств населення, часових меж і проблемних питань. Інакше насильство матиме руйнівний вплив на потенційно більш успішний і могутній політичний спротив.

Як свідчить історичний досвід, за умов політичного спротиву також можливі жертви – однак набагато менші, ніж за умов збройної боротьби. Більше того, остання не сприятиме розірванню безкінечного ланцюга вбивств і жорстокості. Своєю чергою ненасильницька боротьба вимагає і спрямована на зменшення страху (або збільшення контролю над ним) перед урядом та його репресивними заходами. Таке вивільнення від страху є ключовим моментом у справі повалення влади диктаторів.

Відкритість, таємність і високі стандарти

Таємність, введення в оману і конспірація становлять серйозну проблему для руху опору, який обрав ненасильницькі дії. Практично неможливо уникнути того, що політична поліція та агенти розвідки рано чи пізно дізнаються про наміри і плани опозиції. На думку самих учасників руху опору, таємність не тільки випливає зі страху, але й породжує його, послаблюючи дух спротиву і зменшуючи можливу кількість учасників відповідних акцій. Це також часто може спричинити безпідставні підозри і звинувачення всередині самого руху стосовно того, хто є інформатором чи ворожим агентом. Засекреченість може послабити здатність руху продовжувати боротьбу ненасильницькими методами. Натомість відкритість планів і дій опозиції насправді свідчитиме про могутність руху опору. Звичайно, проблема набагато складніша, ніж видається. Деякі важливі аспекти діяльності руху опору справді потребують таємності. Опозиції в конкретних ситуаціях знадобиться достовірна оцінка динаміки ненасильницької боротьби, а також наявних у диктатури засобів нагляду. Деякі види діяльності потребують високого рівня засекреченості. Серед них можна назвати підготовку і поширення підпільних видань, використання нелегального радіомовлення в межах країни та збір розвідувальної інформації про діяльність диктатури.

Дотримання високих стандартів моралі під час ненасильницьких дій необхідне на всіх етапах конфлікту. Відвага і дисципліна – це невід’ємні складові успіху. Слід пам’ятати, що для запровадження змін часто необхідна участь великої кількості людей. Однак залучити ці маси як надійних учасників заходів можна лише за умови дотримання високих моральних стандартів руху опору.

Зміна балансу сил

Стратеги повинні пам’ятати, що конфлікт із застосуванням політичного спротиву – це поле боротьби, на якому немає нічого статичного, безперервно і швидко змінюються заходи і контрзаходи, баланс сил. Варіативність балансу сил між сторонами конфлікту значно вища, ніж під час збройних конфліктів, він змінюється швидше, має більш різнопланові і політично значущі наслідки. Завдяки такій варіативності ці наслідки далеко не завжди можуть проявлятися відразу, впливати на зміцнення або послаблення позицій тих чи інших груп. Крім того, група ненасильницького спротиву значною мірою здатна впливати на збільшення чи зменшення відносної могутності своїх суперників. Так, добре організований і завзятий ненасильницький рух опору, всупереч жорстокості диктатури, може стати причиною невдоволення, стурбованості, ненадійності, а у крайніх випадках навіть заколоту серед прибічників режиму. А це, своєю чергою, може викликати активніший міжнародний осуд диктатури. До того ж, вміло організований політичний спротив сприятиме тому, що дедалі більше людей, які раніше мовчки підтримували диктаторів або займали загалом нейтральну позицію, приєднаються до руху опору.

Чотири механізми перетворень

Ненасильницька боротьба спричиняє зміни у чотирьох напрямах. Перший механізм перетворень найменш імовірний, хоча його приклади можна знайти в історії. Емоційно вражені стражданнями хоробрих учасників ненасильницького спротиву представники ворожої сторони дають себе переконати в тому, що мотиви руху опору справедливі, і погоджуються прийняти вимоги демократів. Такий механізм називається «перетворення» і трапляється вкрай рідко.

Набагато частіше учасники ненасильницької боротьби прагнуть змінити конфліктну ситуацію і суспільство так, щоб протилежна сторона не змогла діяти за власним бажанням. Саме це перетворення і породжує три інші механізми: пристосування, ненасильницький примус і розпад. Який із цих механізмів матиме місце, залежить від ступеня переміщення відносних і абсолютних сил у бік демократів.

Якщо проблеми не є істотними, вимоги опозиції не складають загрози, а протистояння сторін до певної міри змістило баланс сил, конфлікт може бути розв’язаний досягненням угоди, усуненням розбіжностей або компромісом. Такий механізм називається «пристосування». З його допомогою було врегульовано, наприклад, багато страйків, внаслідок чого обидві сторони отримали дещо з того, чого прагнули, проте жодна не досягла свого в повному обсязі. Уряд може вдатися до такого розв’язання конфлікту з метою отримати деякі вигоди для себе: зменшити напругу, створити враження відновлення «справедливості» або поліпшення міжнародної репутації режиму. Дуже важливо ретельно продумати перелік питань, які можна врегулювати шляхом «пристосування». Боротьба за повалення диктатури до них не належить.

Ненасильницька боротьба може бути значно потужнішою, аніж визначена нами в межах «перетворення» чи «пристосування». Масова відмова від співпраці та непокора здатні настільки змінити соціально–політичну ситуацію і, особливо, баланс сил, що диктатори фактично втратять контроль над економічними, соціальними і політичними процесами на урядовому та суспільному рівнях. Військові сили суперника можуть стати настільки деморалізованими, що просто не підкорятимуться надалі наказам, спрямованим на придушення опору. Хоча лідери режиму збережуть свої позиції і будуть дотримуватися початкових цілей, вони втратять здатність діяти ефективно. Такий розвиток подій має назву «ненасильницький примус».

У деяких крайніх випадках умови, які викликали застосування ненасильницького примусу, можуть ще більше ускладнитись. Диктатори фактично позбавляються будь–якої здатності діяти, а владна структура зазнає краху. Послідовність учасників руху опору у цілеспрямованій відмові від співпраці та непокорі позбавляє їхніх опонентів навіть найменшого контролю над ними. Чиновники відмовляються підкорятися режиму. Поліція та армія підіймають бунт. Ті, хто зазвичай підтримували режим, не визнають колишнє керівництво, заперечуючи будь–яке підпорядкування. Таким чином, від колишньої підтримки та покори не залишається й сліду. Четвертий механізм перетворень, «розпад» ворожої системи, настільки довершений, що представники диктатури навіть не мають можливості капітулювати. Режим просто розпадається на друзки.

Плануючи стратегію визволення, необхідно мати на увазі усі чотири механізми. Інколи їх упровадження визначає випадок. Однак свідомий вибір одного з цих механізмів перетворень під час конфлікту уможливить формування конкретної і потужної стратегії. Вибір механізму (чи механізмів) перетворень залежатиме від багатьох чинників, включаючи абсолютну та відносну силу сторін конфлікту, а також цілі учасників ненасильницької боротьби.

Демократичні наслідки політичного спротиву

На противагу наслідкам силових дій, що призводять до централізації влади, ненасильницька боротьба сприяє демократизації політичного суспільства кількома шляхами. Частина демократичних наслідків має негативний характер. Так, на відміну від військових методів, ненасильницький спротив не передбачає засобів примусу під контролем правлячої еліти, які можна використати проти населення для встановлення і збереження диктатури. Лідери політичного спротиву здатні застосовувати вплив або тиск на своїх послідовників, однак вони не можуть ув’язнити чи стратити їх у разі незгоди або переходу на інший бік.

Інші демократичні наслідки є позитивними. Ненасильницька боротьба надає населенню засоби для досягнення та захисту їхніх свобод від посягань теперішніх або майбутніх диктаторів. Нижче подаємо низку позитивних демократичних наслідків ненасильницької боротьби:

• досвід, набутий у процесі ненасильницької боротьби, зміцнить упевненість населення у своїх силах перед загрозою нових репресій з боку режиму;