Розділ «ПРОГРАМА РЕАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ У ПРОЦЕСІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ»

Українська діаспора знову потягнеться до рідного краю тільки за умови, що Україна стане не лише формально, але й сутнісно українською державою – державою усіх мертвих, живих і ненароджених українців в Україні і поза нею.

Невідкладним вважаємо:

1. Державна політика щодо української діаспори має випливати з української національної ідеї та ґрунтуватися на принципі соборності нації, передусім – мовної, духовно-ментальної, культурної, освітньої, релігійної, економічної, почасти – і політичної.

2. Через посольства, консульства, представництва діаспорні об’єднання тощо визначити реальну кількість українців, що проживають у тій чи іншій країні, умови та перспективи їх національного збереження і, за їх бажанням, провести реєстрацію тих, що хочуть і можуть довести своє українське походження.

3. Спільно з представниками об’єднань українців зарубіжжя випрацювати концепцію державної політики з проблем діаспори і забезпечення національно-духовної соборності нації, третина якої розсіяна по інших країнах.

4. Випрацювати державну програму співпраці з українською діаспорою та урядами країн масового проживання українців.

5. Випрацювати державну програму забезпечення національного збереження і розширення зв’язків з Україною тих українців, які живуть на етнічних українських землях, але в чужих державах. Для них має бути спрощений перехід кордону, вони повинні мати право безплатного навчання у вищих навчальних закладах України, їм має бути відкритий доступ до культурного життя в Україні.

6. Негайно випрацювати державну програму зменшення числа емігрантів “четвертої хвилі”, захисту їх прав і національного збереження у країнах проживання та створення передумов для їх повернення на рідну землю.

7. Створити всі умови для постійної участі української діаспори в духовно-культурному житті України.

8. Спростити процедуру набуття українцями діаспори українського громадянства.

9. Сприяти економічним зв’язкам української діаспори з краєм і гарантувати українцям зарубіжжя державний захист їх бізнесу в Україні.

10. Створити умови для повернення на рідну землю самотніх зарубіжних українців похилого віку.

11. Кожен українець у світі повинен бути певен у підтримці, захисті і допомозі з боку української держави.

19. Національна політика

Українська нація і в незалежній державі продовжує залишатися заручником ще імперської національної політики, одним із головних правил якої було не допускати представників корінної нації до керівництва в системі влади, науки, освіти, культури, інформації, фінансів, промисловості, сільського господарства, юриспруденції, військової справи, медицини тощо. Якщо не було відповідної кандидатури з неукраїнців, брали українця, але – тільки не місцевого, а вже ні в якому разі – не національно свідомого.

Ця політика дбайливо збережена і в незалежній Україні. Тому Держава Україна – не національна, влада в ній – космополітична і демонстративно антиукраїнська, головною її опорою є не національно свідомі українці, яких вона боїться, а виключно національні меншини, які й виступають основним кадровим резервом влади. А відміна графи “національність” у наших паспортах та інших документах покликана узаконити національну чужорідність влади і в такий суто бюрократичний, “західний”, “демократичний” і “невинний”, здавалося б, спосіб скрити, заховати від українців цю неукраїнськість керівної в усіх сферах життя “української еліти”.

Між тим неукраїнців в Україні – лише коло 20%. І абсолютна більшість із них зовсім не настроєна проти українців та їх права мати власну державу для забезпечення своїх національних інтересів і прагнень. Яскраво це проявилося у ставленні наших національних меншин до ідеї незалежності України: на грудневому референдумі 1991 року за неї проголосували 92% населення, тобто більшість неукраїнців висловилася за українську незалежну державу.

Немає жодних сумнівів, що таким же було б і їх ставлення до української національної ідеї – ідеї державності української нації: до її узаконення і реалізації через перетворення нинішньої космополітичної держави в українську національну державу. Однак об’єднатися з українцями на цій основі наші національні меншини досі не могли з двох причин.

По-перше, українська національна ідея так і не стала визначальною ідеєю і фактором політики ні нашої влади, ні нашого політикуму; вона не пропагується в суспільстві в загальнодержавному масштабі, тим більше – не роз’яснюється в середовищі національних меншин. Навпаки: їх ще й лякають нею та її носіями.

По-друге, провідні політичні сили в Україні не сприймають української національної ідеї, а тому не пропагують її і не йдуть на вибори з програмою її реалізації. То довкола чого і кого мали об’єднуватися національні меншини, якщо самі українці досі не мали такої можливості? Натомість пропагується космополітичне громадянське суспільство, теорія політичної нації тощо.