Розділ «5.11. Дефолт і методи його врегулювання»

У кризових умовах, коли можливості бюджету обслуговувати надмірно обтяжливий борг держави вичерпано, виплати кредиторам здійснюються з таких основних джерел: валютних резервів ( що може призвести до втечі капіталу і спекулятивної атаки на національну валюту), емісійних ресурсів національного банку (що породжує інфляційні сплески), державної власності (шляхом конвертації боргових зобов'язань держави в акції, облігації компаній чи прямого продажу державного майна).

Відмова держави від обслуговування власних боргових зобов'язань має назву дефолту [1].

Для позичальника оголошення дефолту супроводжується такими втратами:

- заморожування майна держави-боржника за кордоном (золотовалютних резервів, будівель і рухомого майна державних установ тощо);

- введення ембарго на торгівлю з суб'єктами господарювання даної країни (застосування торговельних санкцій, обмежень і заборон на експорт);

- затримка перерахування експортної виручки іноземними банками;

- закриття доступу до міжнародного ринку позичкових капіталів.

Боргова спроможність значною мірою визначається об'єктивними економічними умовами. Відношення державного боргу до ВВП і зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг, рівень середньодушових доходів і темпи зростання національної економіки, рівень відсоткових ставок за позиками є основними детермінантами спроможності уряду виплачувати накопичені борги. Проте бажання позичальника виконувати свої боргові зобов'язання (на відміну від спроможності) є суб'єктивним явищем, на яке впливають ступінь популізму економічної політики, оцінка справедливості вилучення доходів на користь кредиторів тощо.

Для врегулювання дефолтів суверенних позичальників застосовують такі основні методи реструктуризації боргових зобов'язань: консолідація, уніфікація, відстрочення боргу, прощення і часткове списання боргу, конверсія.

Консолідація боргу передбачає зміну термінів погашення боргових зобов'язань із збереженням графіка відсоткових виплат.

Уніфікація - це об'єднання кількох позик в одну з заміною раніше випущених зобов'язань на нові цінні папери держави.

Відстрочення боргу - перенесення на пізніший термін як погашення основної суми боргу, так і сплати відсотків.

Прощення і часткове списання боргів передбачає проведення відповідних операцій з боку кредиторів і поширюється, як правило, на офіційну заборгованість.

Реалізація цієї схеми вимагає тривалих переговорів і складних погоджень і найчастіше мотивується політичними чинниками.

У світовій практиці прощення і часткове списання боргів на регулярній основі застосовується лише стосовно найбідніших країн із високим рівнем зовнішньоборгового навантаження. Конверсію боргу розглядають як з точки зору зміни дохідності позик, так і з погляду зміни форми боргових зобов'язань чи методу погашення боргу. У світовій практиці для врегулювання заборгованості суверенів використовують такі конверсійні схеми:

- достроковий викуп боргових зобов'язань;

- сек'юритизація боргу;

- конверсія боргу в майнові активи;

- обмін боргових цінних паперів на корпоративні;