Розділ «III. МОТРЯ КОЧУБЕЇВНА»

Василь Кочубей, найвищий суддя, був давнім військовим товаришем Мазепи ще за Дорошенка: вони були навіть свояками, бо сестрінок гетьмана Обидовський оженився з одною донькою Кочубея. Старий Кочубей був багатир, яких мало: у всій Україні знали про його багатства, безмежні поля, табуни шпарких коней, палати із золотом, кожухами, дорогоцінностями. Та найкращим його самоцвітом була донька Мотря. Мазепа був її хресним батьком. Пушкін у «Полтаві» так звеличав її красу:

Та й правди нічого ховать,

Ніде нема Марусі рівні:

Вона мов квітка та дубрівна,

Що тільки стала розцвітать;

Немов тополя на могилі.

Гінкий та гнучкий стан прямий;

Як шум біліє вся вона,

Кругом дівоцького чола,

Мов хмари, коси бовваніють,

Як маківочка, рот красніє,

Очиці, як зірки, блищать.

Вродлива, ані втять, ні взять!

Та не єдиною красою

Маруся звісна стала всім.

А більше розумом своїм,

Чутливим серцем, чеснотою.

Мазепа мав більш 60-ти, коли закохався у Мотрю. Його дужий організм не відчував наступу літ. Він мав струнку стать, гарні промовисті очі, що горіли живим блиском і не втратив нічого зі своєї сили та живучості. Був якийсь чар довкола цієї незбагнутої постаті; слава та кохання супроводили її вірно. Донька Кочубея теж зазнала цього непереможного чару. Не маємо причин сумніватись, що вона щиро покохала гетьмана.

Мазепа хотів із нею оженитись у 1704 р. Старий Кочубей і чути про це не хотів. Не кажучи про різницю віку, православна церква забороняла шлюби між хресним батьком і похресницею. Зрештою гетьман мав славу переможця жіночих сердець…