Розділ «Передмова»

Повітряний флот України короткої доби Визвольної війни 1917–1921 рр. дав світовій історії авіації цілу плеяду талановитих авіаторів, які через поразку Української Народної Республіки змушені були реалізовувати свій талант за інших влад. Насамперед слід згадати видатного авіаконструктора Костянтина Калініна, колишнього командира загону Повітряного флоту УНР, який розробив понад 20 типів літаків для радянської авіації. Після Визвольної війни він залишився жити і працювати в Україні, щоправда — радянській. Став засновником цивільної авіації СРСР, першим конструктором, який створив надзвуковий літак. Через родинні обставини у Радянському Союзі залишився відважний організатор і командир 1-го Українського (Запорізького) загону Олександр Єгоров. Зважаючи на великий досвід, він спочатку став інструктором московської Військово-повітряної інженерної академії ім. Жуковського, а потім — начальником штабу Зразкової ескадрильї ім. Й. В. Сталіна, що уславилася на весь світ надзвичайно складними повітряними трюками. Зазнавши репресій, але звільнившись з ув’язнення, О. Єгоров не міг повернутися за штурвал літака, проте знайшов своє призначення в іншому — став одним із засновників і керівників Центрального будинку авіації та космонавтики у Москві. Відважним радянським героєм-льотчиком, нагородженим трьома орденами Червоного Прапора, став інший ветеран Запорізького авіаційного загону — Юрій Арватов (одружений на рідній сестрі радянського маршала М. Тухачевського). Отримали визнання й українські льотчики, які опинилися по інший бік кордону — у вільній Європі. Один із кращих пілотів 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї Павло Золотов став засновником польської спортивної авіації, відреставрував кілька унікальних зразків старовинних літаків і нині вважається одним із видатних людей Польщі. У Франції блискучу інженерну кар’єру зробили українські пілоти Сергій Островідов та Василь Сухенко. На жаль, багато з цих відважних людей загинуло у сталінських застінках чи навіть згинуло безвісти.

Тема історії української авіації часів Визвольної війни 1917–1921 рр. була і залишається досить популярною серед дослідників. Однак публікації більшості з них обмежуються стандартним переповіданням опублікованих раніше спогадів українських авіаторів, передусім — Р. Земика, П. Франка, І. Лемківського, І. Фостаківського, П. Білона. Щоправда, серед інших вирізняються роботи наших сучасників А. Козицького та А. Харука: в них оприлюднено нові факти і документи. Головною вадою нинішніх авторів залишається вузькість масштабів їх досліджень. Майже незадіяними виявилися польські та радянські архіви, мало опрацьовані фонди Дієвої армії УНР і Галицької армії. Досі ніхто не досліджував долі українських авіаторів, а відтак — не знайомився з архівно-слідчими справами тих, хто був репресований за часів Й. В. Сталіна. Однак саме ці документи містять чимало унікальних фактів не тільки з життя пілотів, а й з історії української авіації загалом.

Аби не повторювати проторований шлях попередніх дослідників, автор даної роботи узяв собі за мету насамперед з'ясувати долю українських пілотів доби Визвольної війни і крізь призму її показати розвиток авіації УНР.

Порадами, побажаннями та цінними архівними знахідками автор завдячує російському інженеру-конструктору Мирону Дольнікову, який у розквіті сил передчасно пішов з життя; одеситу, ентузіасту історії вітчизняного літакобудування Євгену Ушакову; головному експерту з історії російської та радянської військової авіації, відомому досліднику Марату Хайруліну; художнику Тарасу Штику. Фотоматеріалом допомагали українці з Аргентини Ігор Василик та Арсен Созоник, львівський дослідник Олександр Дєдик, а також київський колекціонер Олександр Пересадько.