Розділ «ОЦІНКА ПОСТАТІ РОМАНА ШУХЕВИЧА РІДНИМИ, ДРУЗЯМИ, СПІВРОБІТНИКАМИ»

Наталія Шухевич, дружина Романа Шухевича: “Він був надзвичайно інтелігентний, культурний, строгий, але дуже добрий. Його дуже любили всі хлопці. Він був вимогливий, але з серцем. Дуже гарно грав на фортепіано. Любив музику. Був жартівливий. Умів забавляти кожного з наших гостей-священиків. Завжди знаходив тему для розмови. Був товариський, чутливий, надзвичайно сердечний. Серце в нього було дуже добре. Любив грати на фортепіано пісню “Ой ти, дівчино зарученая, Чом ходиш засмученая?” Це була його улюблена пісня”.[21]

Наталія Шухевич, молодша сестра Романа Шухевича: “Востаннє бачила брата Романа у 1938 р. Роман був веселим, компанійським, дотепним, добрим. Грав на фортепіано. Захоплювався спортом. Він і брат Юрко належали до Українського спортивного та до Карпатського лещетарського (лижного) клубів. Роман був дуже гарний, мав кучеряве, золотисте волосся, чудово танцював, любив ходити на бали, хоча не завжди мав можливість, бо вони були платні. Любили його дівчата”.

Степан Бандера, Провідник ОУН: “Роман Шухевич — рішуча, динамічна активність, бойовість, широкий розмах в революційній діяльності, безкомпромісовість і прямолінійність у самостійницькій політиці, ідеологічна чистота й чіткість, а передовсім — правда, тобто однозгідність діла з словом, виметення фразеологічної облуди”.

“Постать славної пам’яті Романа Шухевича — одна з найвидатніших у всій історії націоналістичного революційно-визвольного руху, а в переломних етапах останнього двадцятиріччя — її символ і дороговказ. Роман Шухевич відіграв важливу роль у розвиткові руху в попередніх його періодах, а на найважливішому відтинкові — від початку останньої війни по сьогодні — надав йому напрям і безпосередньо ним керував”.[22]

Микола Лебедь, Провідник ОУН (липень 1941 р. — травень 1943 р.).

Запитання: Коли Ви дивитесь на Шухевича як на підпільного керівника з перспективи часу (1986 р.), які найважливіші ціхи (прикмети) ви знаходите в нього?

Відповідь: Перш за все його повна посвята й відданість ним прийнятим і ним виконуваним обов’язкам. Роман жертвував не тільки собою, але й своєю родиною: батьками, дружиною й дітьми. Його ціхою був державницький, а не партійний підхід. І хоч він був свідомий реальної переваги сил ворога, проте не піддався, не склав зброї й керував боротьбою у найтяжчих умовах.[23]

Ярослав Гайвас, Провідний член ОУН: “Командир “Чупринка” завжди, в приватному житті, в революційному підпіллі і в УПА зокрема, був реалістом. Він холодно аналізував дійсність і дальші вигляди боротьби, ніколи не потішав ані себе, ані тим більше других рожевими надіями та ілюзіями. І саме в тому, побіч інших співчинників, було коріння його сили, його правильних передбачувань на майбутнє і рішень”.[24]

Галина Дидик — “Молочарка”, зв’язкова Головного Командира УПА: “Це була дуже гарна людина. Рішучий, коли треба було, бо від того залежало життя людей. До хлопців з охорони ставився дуже добре, а вони називали його “Старий”, хоч старим він не був. Були хлопці старші від нього. Любили разом співати. Його почуття гумору допомагало всім. Провідник ходив одягнений так само, як стрільці: чоботи, влітку — дрелікові штани і військова гімнастерка, пілотка, а взимку — вовняні штани. Дуже любив дітей. Де вони у якійсь хаті були, то зразу влаштовував з ними забаву. З хлопцями проводив вишколи (навчання). Завжди були книжки й всі щось вивчали: мову, географію, фізику, математику, літературу та історію. Він гарно співав. Один раз ми були у Львові у людей, де було фортепіано. Тоді він, мабуть, останній раз у житті грав якийсь твір Гріга. Але то були рідкісні хвилини. Провідник з хлопцями інколи заходив у Львові до деяких родин наших добрих прихильників і знайомився з їхнім життям. Так знайомився він з людьми зі Східної України. З’являвся інкогніто як учитель чи інженер. Він завжди умів усіх якось захопити, був веселий, начитаний, умів цікаво розповідати, так що всі його любили й запрошували до себе в гості”.[25]