Розділ «Роман Круцик Урок історії польським шовіністам»

Урок історії польським шовіністам

Нещодавно кілька депутатів від Польщі у Європарламенті, маніпулятивним шляхом «просунули» у резолюцію про сприяння Україні у вступі до Євросоюзу пункт, в якому «висловлювався жаль» з приводу присвоєння Президентом України В.Ющенко звання Герой України провіднику ОУН Степану Бандері. При цьому стверджувалося начебто С.Бандера колаборував з німецькими фашистами. Такі дії польських євродепутатів викликали справедливе обурення української громадськості і недаремно. З одного боку, маємо факт незаконного втручання представників іноземної держави у внутрішні справи України. З іншого — це злісний і безпідставний наклеп на українського історичного діяча, борця за незалежність України.

Дії окремих членів польської делегації, засліплених ненавистю до українського народу, можна, принаймні, пояснити їх обмеженістю, "зацофаністю" так би мовити. Але те, що Європейський парламент став рупором крайнього польського шовінізму — це не вкладається в рамки правової і демократичної риторики, досі характерної для цієї інституції.

Ми не заперечуємо, що Степан Бандера і керована ним Організація Українських Націоналістів (ОУН) були свого часу грізними ворогами польського імперіалізму і для досягнення своєї мети — незалежності України — застосовували проти окупаційної польської влади силу. Але це була відповідь на насильства над українським народом, у якого польські шовіністи відібрали свободу. Тому дії С.Бандери є абсолютно виправданими з погляду права і моралі. Зрештою, в сучасних документах ООН, зокрема щодо прав поневоленого палестинського народу, визнано законними всі способи боротьби з окупантами, із збройним включно. Це право належить і українцям. Хто стверджує інакше — той расист.

Також немає і не буде доказів про колаборацію С.Бандери чи ОУН з гітлерівцями. Бо їх просто немає. ОУН, яку він очолював, не прислуговувала нікому, наголошуючи на боротьбі власними силами, хіба оформлюючи з іншими поневоленими народами альянс, гаслом якого було "Свобода народам, свобода людині!"

Ми знаємо, що російські та польські шовіністи намагалися скомпрометувати український національно-визвольний рух звинуваченнями у співробітництві з гітлерівською Німеччиною. Це їм не вдалося. Єдине, що вони змогли зробити — це жорстоким терором змусити українців на території колишніх СРСР і Польської народної республіки замовкнути і не вступати в дискусії, які закінчувалися для захисників честі С.Бандери концтаборами, або стратою. Схоже, що дехто у сусідніх країнах прагне знову закрити рот правді, використовуючи свої переваги в неоголошеній інформаційній війні проти України.

А правда в тому, що за свої політичні переконання та безкомпромісну боротьбу за незалежність України С.Бандера був засуджений польським окупаційним судом до страти, провів п'ять років у польських тюрмах, чотири роки в гітлерівських тюрмах і концтаборах та був убитий в 1959 році агентом російського КДБ. Один з його братів був убитий гестапівцями, а двох братів, ув'язнених у таборі смерті Освєнцім (Аушвіц), вбили польські наглядачі-капо. Його батько, греко-католицький священик, був розстріляний росіянами, дві його сестри були заслані в Сибір, де вони провели половину століття, а ще одна сестра відбула десять років в совєтських гулагах. Їх вина була тільки в тому, що вони були родичами С.Бандери, що були українськими патріотами як він.

Ще більш кричущим, ніж викривлення історичних фактів відносно Бандери і ОУН, є цинічний заклик вищезгаданого пункту резолюції Європарламенту до нового керівництва України "повторно провести аналіз" рішення Президента В.Ющенка в ім'я "приналежності до європейських цінностей". Одразу наголошу, що Указ почесті не передбачає можливості скасування. Фізичні регалії відзначення були отримані родиною С.Бандери і залишаться в ній навічно. Що ж до "європейських цінностей", то ми достатньо наслухалися про деякі з них: содомія, войовничий атеїзм, марксизм, винародовлення (інтернаціоналізм) тощо. Нехай ті, хто пропагує у Європарламенті такі "цінності", не беруться нам, бандерівцям їх нав’язувати. Ми такі вибрики швидко гамуємо.

Я розцінюю цю необачну пропозицію євродепутатів як заклик до дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в Україні, спробу підриву демократичних процесів у нашій державі, започаткованих "помаранчевою" революцією. Мирне правонаступництво є однією з ознак демократії. Заклик до скасування Указу Президента В.Ющенка є політично безвідповідальним, бо суперечить засаді верховенства права та є промовистим закликом до протестів та громадянської непокори.

Заклик польських євродепутатів до української сторони позбавити С.Бандеру звання Герой України рівнозначний тому, якби на пропозицію української делегації Парламентська Асамблея Ради Європи звернулася до Польщі з вимогою знести всі пам’ятники маршалу Юзефу Пілсудському, антидемократичному диктатору, відповідальному за шовіністичну програму «пацифікації» українців у Галичині та союзнику Гітлера у підготовці до ІІ Світової війни. До речі, за свідченням польської газети "Дзєннік", в сучасній Німеччині Ю.Пілсудського офіційно називають фашистом. Але це не перешкоджає полякам будувати "дзядку Юзю" помпезні і, разом з тим, потворні пам’ятники в стилі гітлерівського неокласицизму.

Намагання польських політиків нав’язати українцям свій погляд на героїв нашого національно-визвольного руху змусив мене звернутися до вивчення життєвого шляху та діяльності героя боротьби за незалежність Польщі, у минулому Глави Польської держави Юзефа Пілсудського. І я вияснив наступне.

Серед польських політиків початку ХХ ст., які домагалися незалежності для поляків від Російської імперії, своїм цинізмом і віроломством виділявся провідний член Польської соціалістичної партії (ППС) Юзеф Пілсудський. Одіозна теза «Мета оправдує засоби» була життєвим кредом майбутнього «начальника Польської держави». Це повною мірою проявилося в роки російсько-японської війни 1904–1907 років, коли Пілсудський заради грошового утримання став агентом японської розвідки.

Спецоперація з вербування і подальшого використання Пілсудського японцями отримала назву «Вечір». Як її оцінити з моральної точки зору? Очима сучасника вона могла бути такою: Пілсудський з компанією були російськими підданими, тому, надаючи японцям послуги розвідувального характеру, вони здійснювали акт державної зради. Нинішні поляки мабуть не погодяться з такою оцінкою, опрвдовуючи дії національного героя Польщі його високою метою — боротьбою за свободу Вітчизни. Але у 1904 році перспективи проголошення незалежності Польщі були туманними, і Пілсудський, розуміючи "дражливість" питання, взявся за діло без узгодження з іншими членами Центрального робітничого комітету ППС, тобто фактично за спиною партії. Забігаючи наперед скажу, що в майбутньому Пілсудський не раз повторював подібні "фортелі" завжди виправдовуючись одним: "Мета виправдовує засоби".

Налагодження прямого контакту групи Пілсудського з японцями відбулося в Лондоні, де 20 березня 1904 року представник Пілсудського Йодко-Наркевич і японський посланник у Великобританії Тадасу Хаясі уклали договір про співпрацю у воєнній сфері. Польські соціалісти брали на себе зобовязання постачати японській стороні інформацію розвідувального характеру. Фіксована щомісячна плата за інформацію складала 90 фунтів стерлінгів. Для ППС на той час це були великі гроші.

Незабаром Пілсудський передав японцям матеріали розвідувального характеру щодо мобілізаційних заходів Росії напередодні і після початку війни. У свою чергу 22 квітня 1904 року японці поставили Пілсудському ряд конкретних завдань розвідувального характеру, а через три дні повідомили про свою готовність виділити йому на створення розвідувальної мережі в Західному Сибірі та Європейській Росії величезної суми в 10 тисяч фунтів стерлінгів.

21 травня 1904 року у столиці Австрії Відні відбулася зустріч Пілсудського з японським військовим аташе Таро Уцуномія, на якій сторони обговорили подальшу співпрацю. Дослідники стверджують, що за 1904–1905 роки японці виділили Пілсудському та його компаньйонам за шпигунські послуги більше 33 000 фунтів стерлінгів, що в наш час складає понад 13 мільйонів доларів США. Частину цих грошей було витрачено на придбання зброї та революційну діяльність, а чимало пішло на безбідне приватне життя Пілсудського (252 фунти на місяць, тобто 2 520 царських рублів). Не багато з російських чиновників — «експлуататорів польського народу» — мали тоді такі зарплати. Ну що ж, за продаж душі Сатані Пілсудський брав багато.

Із закінченням російсько-японської війни шпигунська епопея Юзефа Пілсудського не закінчилася. Були знайдені нові спонсори. Ними стали офіцери австрійської розвідки. 29 вересня 1906 року Пілсудський зустрівся з полковником Францом Каником, начальником штабу 10-го корпусу в Пшемислі. У доповіді про зустріч Каник доповідав своєму керівництву, що Пілсудський запропонував австрійській стороні послуги шпигунського характеру проти Росії взамін за сприяння у закупівлі зброї, дозвіл на створення в австро-угорській Галичині таємних складів зброї та військового спорядження, вишкіл бойовиків, нелегальний перехід австрійсько-російського кордону. Опираючись на бази в Австро-Угорщині, пілсудчики влаштовували терористичні та експропріаційні акції на землях, що входили до складу Російської імперії (останньою великою експропріацією ППС вважають грабіжницький напад на поштовий поїзд біля Бездан, під Вільнюсом, у листопаді 1908 року. В ньому брав участь сам Пілсудський. Було захоплено 200 тисяч рублів).

Влітку 1908 року Пілсудський встановив надійні агентурні зв’язки з майором австрійського генерального штабу начальником політично-розвідувального відділу Львівського корпусу Густавом Ішковським, а в 1910 році домігся від австрійців дозволу на створення легальної воєнізованої організації «Союз стрільців». Назване польське терористичне угруповання не відіграло жодної ролі в боротьбі за незалежність від Російської імперії, але його бойовики склали ядро заколотників проти законної влади Західно-Української Народної Республіки, проголошеної у Львові восени 1918 року після розпаду Австро-Угорської імперії.

Про вищесказане розповідає величезна, майже на тисячу сторінок монографія польського науковця Ришарда Сьвентка "Льодяна стіна. Секрети політики Юзефа Пілсудського 1904–1918". Вона присвячена "взаємним стосункам і зв’язкам та результатам співпраці Пілсудського з розвідками Японії, Австро-Угорщини і Німеччини". Автор стверджує, що хоч Пілсудський і його шпигунська організація "Конфідент (Р)" була на утриманні Австро-Угорщини, головною зацікавленою стороною у використанні Пілсудського була Німеччина. Німці прагнули створити відновлення союзної Німеччині польської держави для створення бар’єру проти російського імперіалізму. До слова, незалежність Польщі проголосили 5 листопада 1916 року австрійський цісар Франц Йосиф І і німецький кайзер Вільгельм II. Польські політичні партії з подякою прийняли дар німецького кайзера і щиро співпрацювали з ним, а Юзеф Пілсудський організував свій збройний легіон, що боровся на боці німців проти держав Антанти. Таким чином, німецький кайзер та австрійський цісар заклали основи Польської держави. Тому і Пілсудський і його оточення були запеклими германофілами та прихильниками німецького фашизму. Зрештою, це стосувалося й інших політичних середовищ міжвоєнної Речі Посполитої.