Розрізняють штучні, створені для досягнення лише конкретних цілей (цілеспрямовані) і природні (нецілеспрямовані) системи. На практиці менеджмент, а особливо операційний, використовує тільки цілеспрямовані системи. Залежно від цілей аналізу і рівня абстрагування відомі різні підходи до формалізації систем. На сьогоднішній день найбільш загальним і досить обґрунтованим є теоретико-множинний опис. Суть його полягає в тому, що у ході дослідження зв'язків конкретної системи їх розподіляють на зовнішні (Þ, →) і внутрішні (Û, ↔). Зовнішніми називають зв'язки, що виходять за межі системи, а внутрішніми – з підпорядкованими підсистемами Sj', елементами Мiп або між ними. За рис. 3.1, зв'язки із зовнішнім середовищем Ω мають різновекторне спрямування: зв'язок від зовнішнього середовища Ω до системи S (або її елемента), позначений на рис. 3.1 як wi→, називається "входом", а спрямований назовні, позначений Þ, називається "виходом". На внутрішньосистемному рівні кожний зв'язок між елементами (–) системи є входом для одного з них і виходом – для іншого.
Чи можна систему формалізувати з метою її вивчення, проектування, реконструкції тощо? У загальному випадку на теоретико-множинному рівні абстракції поняття "система" можна визначити як упорядковану масу елементів М, відносин (зв'язків) між ними R і властивостей Р:
(3.1)
де – середнє за часом зазначених випадкових величин. Індекс s означає, що елементи, зв'язки між ними і властивості елементів характерні тільки для конкретної проектованої або досліджуваної системи S.
Рис. 3.1. Графічно-формалізована загальна схема системи із внутрішніми і зовнішніми зв'язками:
Ω – зовнішнє середовище; ωі – чинники впливу зовнішнього середовища; S – система; Sv Sv ..., St – підсистеми; Міп – елементи; ↔ зв'язки між елементами системи; Û – зв'язки між підсистемами; → "вхідний" зв'язок із зовнішнім середовищем; Þ "вихідний" зв'язок із зовнішнім середовищем
За такої формалізації системи можна припускати, що нескінченне число властивостей Р, яких набула система, задається (або формується) зовнішнім середовищем (метасистемою). Метасистема – це сукупність зовнішніх елементів, що потенційно можуть впливати на стан системи S(t) у тимчасовому масштабі. Тут слід зазначити, що S(t), зрозуміло, не може не залежати як від внутрішнього стану r(t), так і від стану метасистему тобто від зовнішнього оточення (середовища) w(t). Отже, стан системи може характеризуватися значенням функціонала, що досягається:
(3.2)
де ri(t) – параметри системи і її елементів, тобто стан внутрішнього середовища;
wn (t) – стан метасистеми чи зовнішнього середовища.
За аналізом S (t) можна виділити, наприклад, на стадії формування технічного завдання на проектування системи, ряд відповідних властивостей PS. Відображення ж PS на універсуми MS, RS дає, відповідно, підмножини елементів Мс і відношень RC, на яких можна побудувати систему із заданими властивостями, тобто визначити сферу існування системи. А вже виходячи з технічних, економічних, евристичних трактувань, сферу існування системи можна згорнути до бажаних меж, задавши певне число
Межі системи визначаються в залежності від ступеня взаємної адаптації і спрямованості об'єктів (підсистем, ланок): дуже високим ступенем взаємної адаптації компонентів – об'єктів усередині системи, та істотно більш низькою – між компонентами системи і зовнішнім середовищем – об'єктами її оточення.
У ряді наукових праць висловлюється думка про неможливість досліджувати, а тим більше проектувати систему, границі якої не визначені. Визначення ж їх і аналіз функціонала S (t), Ps, Ms і Rs дають можливість локалізувати систему, більш чітко окреслити її кордони. Практично це здійснюється за допомогою додаткових формалізованих методик керування, методичних матеріалів, типових рішень тощо. У даному випадку важливим моментом є встановлення найбільш істотних зв'язків R у системі. На жаль, формалізовані способи виділення останніх у системі на сьогоднішній день відсутні. Тому операційному менеджерові необхідно переглядати повний спектр зв'язків і виділяти з нього ті, за зміни характеристик яких система істотно змінює свої показники.
Відомо, що найважливішими якостями і властивостями систем є функціональні та структурні. Функціональні якості системи – це характеристики процесів взаємної адаптації системи із зовнішнім середовищем. Структурні якості – це характеристики процесів взаємної адаптації внутрішніх компонентів системи між собою. Останні досягають високих значень при відтворенні оптимальної структури системи.
Структура системи – це відображення визначеної закономірності процесу взаємної адаптації її внутрішніх компонентів. Структура систем може бути різною, але все ж вони частіше організовані по ієрархічному принципу. Система, яка має ієрархічну структуру організована як ансамбль взаємодіючих частин, який складається із послідовно вкладених одна в одну взаємодіючих субодиниць. Сьогодні велика увага ієрархічним структурам приділяється в менеджменті. У даному випадку має місце ієрархія підпорядкованості, в якій системи ранжовані за рівнями субординації і можуть взаємодіяти лише одна з одною, не включаючи низові позиції у склад вищих структур. Тому в процесі проектування, модернізації системи необхідно керуватися принципом "від простого до складного", дотримуючись принципів і правил ієрархії і композиції. Під "ієрархією" мається на увазі певний порядок, що встановлює в системі різні рівні і ранги підсистем та їхніх елементів. Композиція – об'єднання елементів, підсистем таких рівнів і рангів у цілісність, тобто в систему.
Звертаючи увагу на склад і структуру системи (рис. 3.1), зручно її аналізувати у вигляді схеми, наприклад, як граф переходів, що відбиває функціональні зв'язки, або як структурну схему, що визначає конфігурацію тієї ж логістичної системи (далі див. рис. 3.2).
Логістична система: визначення, структура
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логістичні системи і ланцюги поставок» автора Сумець О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. ЛОГІСТИЧНІ СИСТЕМИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
