Оскар і Рожева Пані

У книзі 10-річний хлопчик на ім’я Оскар, хворий на рак розповідає про своє життя в лікарні. У цій лікарні за дітьми стежать доглядальниці — Рожеві пані. Для Оскара Рожева Пані (Бабуся Роза) стала другою мамою. Бабуся Роза, дізнавшись, що хлопчикові залишилося жити не більше дванадцяти днів, дає йому шанс за цей короткий проміжок часу прожити ціле життя, розповівши йому легенду про дванадцять чарівних днів. Вона каже: «Починаючи з сьогоднішнього дня дивись на кожен день так, ніби він дорівнює десяти рокам». Бабуся Роза порадила Оскару писати листи до Бога, щоб він міг висловити на папері ті думки, які його засмучують і турбують. Ось в цих листах хлопчик і описав всі останні дванадцять днів свого життя і ті думки і відчуття, які він в ці дні відчував. Хоча Оскару важко повірити в Бога, він проте йде на цей експеримент і таким чином проживає все своє життя.

У 12-и листах до Бога він розповідає про свою юність, перше кохання, подружнє життя, кризу середнього віку, старість і підготування до смерті. Перший день, вік від 5 до 10 років, Оскар прожив як маленька дитина, з ним нічого особливого не сталося. У другий день, на який припадав підлітковий період, хлопчик за порадою бабусі Рози підійшов до дівчинки Пеггі, яка йому подобалася, і сказав їй, що вона йому подобається і він хоче захищати її від привидів.

Бабуся Роза сказала Оскару, що п’ятнадцять років — це якраз той вік, коли потрібно зізнаватися в коханні. У день свого тридцятиріччя Оскар був одруженим чоловіком і провів ніч у ліжку Пеггі. Він сказав потім Бабусі Розі: «… Те, що колись, у юності, мені здавалося огидним — поцілунки і інші ніжності, — так ось, в кінці кінців я увійшов у смак». Хлопчик як би пройшов наступну стадію життя.

У період від сорока до п’ятдесяти років Оскар «накоїв купу дурниць»: він поцілувався з дівчинкою Бріжит, це побачив його друг Ейнштейн і розповів Пеггі. Бабуся Роза сказала на це: «Оскар, це все бісівські витівки середнього віку. Від сорока п’яти до п’ятдесяти всі чоловіки такі. Вони намагаються себе заспокоїти, перевіряють, чи можуть ще подобається жінкам, а не тільки тій, яку люблять». Такими коментарями бабуся Роза відкривала для хлопчика особливості кожного віку, які хлопчикові на відміну від інших людей доводилося дізнаватися за такий короткий проміжок часу.

У віці шістдесяти років Оскар втік з лікарні до Бабусі Рози і провів Різдво з нею і зі своїми батьками. Хлопчик не тільки проживає життя прискореними темпами, він ще і дорослішає набагато швидше, з кожним днем пізнаючи закони життя. На початку він поводиться як дитина і міркує як дитина, даючи волю своїм емоціям, кажучи, про те, що він ненавидить своїх батьків, які, на його думку, просто боягузи, та ще й його вважають боягузом. Бабуся Роза говорить йому: «Тоді ненавидь їх якомога сильніше. Це буде як кістка. А коли ти її догризешь, то побачиш, що воно того не варто».

Ближче до кінця Оскар зміщується з позиції дитини і починає поводити себе і міркує з позиції дорослої людини. Він розуміє і прощає своїх батьків, які в даній ситуації поводяться як дві дитини, не знаючи, як вести себе зі своїм сином. У відносинах зі своїми батьками Оскар бере всю відповідальність на себе і робить перший крок назустріч до них, щоб вони не відчували почуття провини, коли його не стане.

У листі Богу напередодні операції Пеггі Оскар пише: «… Тоді зроби як-небудь, щоб, яким би не був результат операції, Пеггі Блу сприйняла його як благо». Це вже міркування і вчинки дорослої людини, що дивиться на речі реально.

Своєму лікарю Оскар каже, щоб він не надто багато значення прдавав своїм діям, адже він не Бог, інакше при такому ставленні до своєї професії він довго не витримає. За це лікар каже Оскару щире «дякую». У дев’яносто років до Оскара прийшло прозріння. Бог відкрив йому свою таємницю: «потрібно кожен день дивитися на світ, ніби бачиш його в перший раз». І Оскар попросив, щоб Бог зробив таке ж диво для його батьків і для Пеггі.

У віці ста років Оскар розмірковує вже як навчений досвідом старий, починає повчати. Він пише в листі до Бога, що «чим старше стаєш, тим сильніше виявляється смак до життя». Тут він уже виступає з позицій Батька. Сто десять років. На цьому життя хлопчика закінчилася. Бабуся Роза, що дала хлопчикові можливість прожити ціле життя всього лише за дванадцять днів, сама багато винесла для себе за ці дні. Вона пізнала сміх і радість, вигадуючи для нього небилиці, повірила в Бога і серце її сповнилось любов’ю, якої вистачить на багато років.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!