— Фрау Крауз?! Біте шон, гнедіке фрау!
Олеся глянула на свою господиню. Перед нею стояла дружина полковника Ернста фон Крауза.
— Василю! — крикнула Олеся, немов прокинулась од моторошного сну.
— Як у мене б'ється серце… Як у мене б'ється серце… Олесю! Як у мене б'ється серце! Ай!.. — стогнав у нестямі Василь.
Він лежав у польовому шпиталі на операційному столі. Сестра тримала його голову. Над ним трудились хірурги. Бряжчав хірургічний інструмент. Ревли десь гармати, і стіни шпиталю тремтіли од вибухів бомб.
Василь випустив автомата і з усього розгону поточився додолу. Він спробував було ще підвестися, але його почало раптом рвати і він знепритомнів.
Його поклали на стіл. Він чув, як стогнали навколо поранені і кричали, б'ючись на страшних своїх хірургічних столах.
— Як у мене б'ється серце, Олесю… Як у мене б'ється серце… Олесю, ай-ай-ай! Як у мене б'ється серце… — кричав він у нестямі.
Хірурги різали пошматовані його м'язи, стулювали кістки, зшивали його, поспішали з усіх сил.
Вони трудились над ним і над його товаришами день і ніч, окривав-лені, серйозні.
Санітари подавали їм поранених, сестри підносили хірургічні приладдя. Кості ранених тріщали під обценьками хірургів.
Санітари піднімали його з хірургічного стола.
Товариші витягали його з палаючого танка через люк. Рвалися міни зовсім недалеко. Земля тряслась од вибухів і лязгу заліза. Він був поранений знову. Його не можна було впізнати. У нього очі лізли з очниць од диму й страждання. Він був опечений. Пролітали мимо танки. Він був опечений. Зціпивши зуби, він мовчав, поки не крикнув: «Ай!»
Його поклали на хірургічний стіл. І знову над ним трудились лікарі, безсонні й злі, мов люті м'ясоруби. Вони кричали на сестер-жалібниць і лаялись поганими словами, проклинаючи інструмент, невправність помічників і все на світі.
— Олесю, як у мене б'ється серце. Олесю, як у мене б'ється серце. Олесю, серце… Ай, серце… Вперед! За Батьківщину! — кричав він, непритомний, під ножем.
— За Батьківщину, вперед! — махнув рукою Василь, висунувшись з танкового люка. Ринулися танки в бій.
— Слідуючий! — кричав хірург. Василя поклали перед хірургом.
На лобі знайомий шрам. Лице замучене, але спокійне, і навіть посміхається. Він у глибокому сні. Над ним і навколо шаліє грім канонади.
Минуло літо. Білий танк горів на снігу серед руїн. Василь лежав перед танком на снігу удвох з товаришем, поливаючи противника з автомата.
Ось він підхопився, кинув гранату і, підірваний вибухом ворожої гранати, упав на сніг.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в огні» автора Довженко Олександр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (1)“ на сторінці 58. Приємного читання.