Сіроманець

Сіроманець — найстаріший вовк у світі, досвідчений і мудрий. Він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. До його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, «він снився молодим вовчицям». Та він вже давно втратив свою зграю і свою родину — дружину й дітей. Їх убили люди. Залишився Сіроманець самотнім на цьому світі, та ще він і зовсім осліп, тому добувати поживу хижакові було нелегко.

Сіроманець не злий за вдачею, але в нього є особистий ворог серед людей — Василь Чепіжний. Це він винищив вовків за те, що вони з’їли його козу, і навіть отримав за це премію і купив мотоцикла. Для цього мисливця метою життя стало звести зі світу вовка.

Одного дня Чепіжний з конем йде до лісу, щоб спіймати Сіроманця. Вовк чує запах коня, він дуже голодний, кілька днів вже нічого не їв, крім польових мишей. Сіроманець переслідує коня і Чепіжного, розуміє, що людина влаштовує на нього засідку. Коли вовк кинувся до Чепіжного, той почав тікати, викидав із сумки всі свої припаси. Сіроманець загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі, до самого ранку. Коли вранці Чепіжний повернувся до села, він ще більше ненавидів вовка і організував полювання на нього. Виділили навіть вертоліт, з допомогою якого і хотіли знайти вовка.

Хлопчик Сашко захоплюється Сіроманцем. Він вважає його чесною та справедливою твариною, яка не зробила нікому нічого поганого. Навіть коли мисливці винищили його вовченят — Сіроманець не помстився їм. Тому Сашко захищає його перед батьком та іншими дорослими. Але дорослі не розуміють хлопця, тому що для них вовк — хижак, якого треба впіймати. Не знайшовши підтримки, Сашко вирішує діяти самостійно. До школи він іде через ліс і намагається знайти там вовка. Але знайшовши його Сашко спочатку злякався. Саме Сашко допомагає Сіроманцю переховуватись у лісі. Він веде вовка до глинищ, де викопує йому нору, щоб той міг там переховуватися, носить вовкові пиріжки.

Сашко сподівався, що батьки дозволять вовкові жити у них, хлопчик навіть планував почати працювати на тракторі, щоб заробити вовкові на харчі. Сашко вважає Сіроманця кращим другом, він годує його, розмовляє з ним та проводить з ним увесь свій вільний час.

З настанням зими, Сашко почав хвилюватися, адже по слідам Сіроманця могли спіймати. Чепіжний продовжує шукати вовка, ставить капкани, риє вовчі ями, і навіть їде в місто, щоб купити величезну собаку «Вовкодавиху», яка б могла знищити вовка. Чепіжний з мисливцями риє яму в чагарниках, в яку все ж і потрапив Сіроманець. Для Сашка звістка про те, що Сіроманця спіймали стала ударом. Вночі, одягнувши батькові валянки, Сашко йде через сніг до кузні, де знаходився зв’язаний Сіроманець. Хлопчик через дах пробирається до кузні і звільняє вовка.

Сашко вночі повернувся додому, приховавши від усіх свій вчинок. Чепіжний був надзвичайно радий, що впіймав свого ворога і давав інтерв’ю журналістам, виставляючи вовка — справжнім хижаком, який тероризував їх село. Всі жителі знали, що то брехня, адже за весь час, Сіроманець з’їв лише козу Чепіжного. Сіроманця мали забрати до зоопарку, але коли відкрили двері кузні він втік. Сашко сподівався, що Чепіжний не дожене і не знайде вовка. Для більшості дорослих таке хвилювання про вовка було незрозуміле. Чепіжний лютував, що вовк втік, ще й журналісти опублікували новину про його втечу з фотографією, на якій вовк збиває з ніг Чепіжного. Вовк був змушений покинути ліс та переховуватись далеко в степу — на полігоні.

Сашко дуже сумував за ним. Навіть потоваришувавши з дівчинкою Галею, Сашко не забував про Сіроманця. На полігоні вовку було непросто, старші льотчики навчали молодих влучати в ціль з неба. За кілька днів Сіроманець вивчив їхній графік, достоту залазив в якусь воронку, коли літаки були ще далеко, і там спокійно перечікував смертоносний тайфун з вогню і сталі. Потім приїздили льотчики, оглядали свою роботу; вовк одбігав від них подалі, не потрапляв на очі. Але одного разу снаряд розірвався поруч з вовком, і той на кілька днів навіть втратив слух. А коли настала зима, то Сіроманець від голоду зовсім охляв. Він змушений був прикинутися мертвим, щоб спіймати хоча б ворону.

Одного дня, після хуртовини, льотчики знайшли замерзлого напівживого вовка. Капітан Петро Лях і його син Андрій принесли Сіроманця до гаража. Вони дали йому води і м’яса, сподіваючись, що вовк виживе. Сіроманець одужав, і навіть подружився з Андрійком і його сім’єю, завжди зустрічав хлопчика зі школи.

Одного дня була страшна зимова заметіль, і батьки Андрійка зрозуміли, що їх син і вовк одні в степу. Вони почали пошуки, і саме Сіроманець врятував Андрійка Ляха. Сіроманець тягнув хлопчика на собі, вирив яму, в яку можна було сховатися від снігу та вітру. А коли почув постріли почав голосно вити, щоб їх могли знайти. Батьки були вдячні вовку за врятування сина, навіть вечерю віднесли до його лігвища. З настанням весни, Сіроманець почав сумувати, згадувати Сашка і все ж зник з полігону.

Сашко не забував про Сіроманця, і побачивши в газеті новини про військову частину, де живе Сіроманець, був радий, що у вовка все добре. А Чепіжний відправляється туди, щоб поквитатися з давнім ворогом, і надзвичайно розчаровується, дізнавшись, що вовк від них втік. Сашко дізнавшись, що вовк втік з військової частини відчував, що скоро він має з’явитися в їхньому лісі. Так і сталося, через кілька місяців, коли Сашко йшов зі школи, то побачив свого кращого друга. Їхня зустріч після тривалої розлуки була дуже емоційною.

Сашко розповідає Галі про вовка, так як її батько — лікар і може вилікувати вовку очі. Хлопчик не зраджує своїй меті вилікувати вовкові зір. Задля цього він навіть втікає з дому (залишивши батькам записку) та подорожує кілька днів пішки, щоб дістатися до лікарні Філатова в Одесі. Він змайстрував Сіроманцю намордник та все ж по дорозі в Одесу вони намагалися уникати людей. В Одесі люди навіть не зрозуміли, що хлопчик веде справжнього вовка, і йому вдається дістатися до лікарні Філатова. Сашко залишає вовка на вулиці, а сам іде дізнатися про можливість лікування. Але на подвір’ї лікарні вовка оточують собаки, які зачувши його запах, починають гавкати. І останньої миті вовча натура бере верх і Сіроманець втікає з лікарні, навіть не попрощавшись з кращим другом.

Сіроманець повернувся в село, підходив до оселі мисливців, але тих не було вдома… Сашко на автобусі повернувся додому і полем побіг до лісу. В лісі Сашко ходив до вечора, кликав Сіроманця у глинищах… Сіроманця не було… Вовк пішов у степ, ліг на спину, підняв лапи, і на його лапи западав дощ, за дощем — сніг, аж до тих пір, коли на кожній його лапі не звили собі гніздечка сорокопуди…

Та Сашко все ж знайшов Сіроманця і міцно обійняв його.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!