TextBook — А ти ще швидше не можеш?
— Можу і швидше, ось дайте, — йде гаразд.
— А повільніше теж можеш?
— І повільніше можу, — здивувався, бо нащо робити повільніше те, що можна швидше випалити.
— Ну, то прочитай, зважаючи, що в книзі ще є розділові знаки.
Далі я читав, зважаючи на знаки, і бачив, як щасливий батько любувався своїм читальником.
— А цифри ти знаєш? — запитала вчителька.
— І цифри, до тисячі, знаю.
— А таблицю множення?
— Ні, цього не знаю, — зітхнув я і побачив, як посмутнішав батько.
Але вчителька одразу ж нас так порадувала, що тато ніби аж підріс, а я мало не підстрибнув угору.
— Панасе Дем'яновичу, доведеться вашого школяра записати у другу групу.
— Спасибі вам, — чемно подякував тато. — Пишіть, коли на другу потягне.
Вчителька повела мене за собою на ту половину класу, де вчилася друга група.
— Ось тут, Михайле, будеш сидіти, — показала мені на тримісну парту. — Завтра приходь з ручкою, чорнилом, олівцем, а книги я тобі зараз дам…
Додому я не йшов, а летів, бо, по-перше, міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи, по-друге, треба було збігати в ліс, — нарвати ягід бузини, надерти дубової кори, а потім зварити їх з іржею, щоб назавтра було те чорнило, яким писали тоді.
Удома нас дожидали мати і дядько Микола. Коли батько сказав, що мене прийгіяли у другу групу, мати одразу сумно повторила своє: «І що тільки буде з цієї дитини?» А дядько Микола сказав:
«Увесь піде в мене, — це по нас обох уже видно», — і в хаті стало весело, а мені й за хатою світило сонце…
Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався.
Коли ж, прокинувшись одного ранку, я побачив за вікнами сніг, усе в мені похололо: як же я тепер піду до школи? В хаті цього ранку журився не тільки я, але й мої батьки. Після сніданку тато одягнувся у кирею з грубого саморобного сукна і сказав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гуси-лебеді летять » автора Стельмах Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ восьмий“ на сторінці 5. Приємного читання.