— То нащо ж ти його на ярмарок вивів? — взялось співчуттям дідове обличчя.
— Не я його вивів — само горе вивело. Впирався бідний циган руками й ногами, а лихо здолало й повело його в своїх поводах…
— Послухайте цього окривдженого брехунця, він ще й не таке нахурчить, — п'яненько засміявся дядько Трохим. — Скільки ж ти, гармидерний, ломиш за своє серце?
— Нащо кому здалося обкрадене циганське серце, — зажурився продавець і віями, як млинками, погасив хитринки в очах. — А за коня правлю п'ятдесят золотом чи сріблом.
— Ого! — тільки й зміг сказати дід, бо в його калитці лежали одна золота п'ятірка і шість карбованців сріблом.
— А яку ви, господарю найдобріший, покладете ціну за цього красюка? — Циган картинно напівобернув коня, щоб ми всі побачили його лебедину шию, офіцерську кокарду на лобі і ті очі, що оксамитились синім сполоханим надвечір'ям.
— Не будемо класти ми ціни, шукай, чоловіче, маєтніших купців, — з сумом сказав дідусь.
Але цигану, видно, хотілося поторгуватись. Він жевжикувате повів очима й плечем:
— А все-таки: скільки б ви дали?
— Скільки? Десять карбованців! — одчайдушне рубонув дядько Трохим, рука в нього зараз була така важка, що повела його всього набік. Це здивувало чоловіка, він підозріло поглянув на кулак і тільки сказав: «Ти диви».
А циган, одразу позлішав, крутнувся і вже через плече кинув необачному покупцеві:
— Завжди на ярмарку знайдеш двох дурнів: один дорого просить, другий дешево дає.
— От злоязичне сім'я, ще патякає! — дядько Трохим посварився кулаком циганові в спину і вже обережно опустив його донизу.
Ми довго товклися поміж кіньми, але чогось путящого за нащі гроші не можна було купити. Нарешті, коли вечір почав падати на село, а хміль зовсім розібрав діда й дядька Трохима, вони зупинились перед сивою з прогнутим хребтом шкапою, її тримав за уривок цибатий і теж п'яненький, у вилисілій шапці селянин. На його довгі вуса напирав червоний, як перчина, ніс, а з щік вибивався жовтавий намережаний прожилками рум'янець.
— Скільки цей рисак править? — запитав дядько Трохим, заглядаючи шкапі в зуби. Та люто вищирилась і ледве не відхопила дядькові пальця.
— Бачите, який це рисак!? Огонь, а не кінь! — повеселішав довговусий, ховаючи від покупців здрібнені і налукавлені хмелем очі.
— Тільки тельбатий цей огонь, наче гітара. То яку йому ціну поклали? — вже обережніше підійшов до шкапи дядько Трохим.
— Усі ваші гроші! — не думаючи, випалив цибань.
— Як це всі? — здивувався дідусь. — Ще ніколи не чув такої дивовижної ціни.
— То чуйте!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гуси-лебеді летять » автора Стельмах Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ третій“ на сторінці 5. Приємного читання.