Розділ «Володимир Миколайович Сосюра (1898—1965)»

на варті пісня хай стоїть.

Мій край гримить в огні, у димі...

Чи ж можу буть байдужим я?

В шоломі й з карими очима, —

такою, пісне, будь моя!

Прослав народ, лети до неба,

де кулеметів огнепад,

щоб не сказав ніхто про тебе,

що спала ти під грім гармат.

Весна

Весна, весна. Сади мов п’яні,

хитає вітер дерева,

і на Софіївськім майдані

Богдана бронза ожива.

І, обірвавши вічний спокій,

очей розкривши грізну мідь,

у небо синє і глибоке

неначе кінь його летить.

І розкидає піни клоччя,

усе прискорюючи біг...