Розділ «КАЗКИ»

— Радій нам! — казали сонячний промінь і повітря. — Радій зі своєї молодості та волі!

Але вона не раділа, а все росла й росла!

Взимку і влітку стояла вона зеленою, темнозеленою. Люди, що бачили її, казали:

— Яке гарне деревце!

І ось узимку, під свято, цю ялинку зрубали найпершу.

Сокира глибоко вгрузла в її стовбур, і дерево зі стогоном упало на землю. Ялинка відчула такий біль, таку слабкість, що не могла й подумати ні про яке щастя, їй було сумно розлучатися з рідним лісом, з тим куточком, де вона виросла. Вона знала, що більше не побачить ні своїх любих подруг, ні маленьких кущиків, ні квітів, а може, навіть і пташок! Не дуже приємний був цей від’їзд.

Деревце отямилося лише тоді, коли його разом з інтими ялинами вивантажували у дворі і якась людина сказала:

— Яка чудова! Ми візьмемо тільки цю!

Прийшли служники, взяли ялинку і внесли

до великої гарної зали. Скрізь на стінах висіли портрети, а біля каміна стояли великі китайські вази з левами на кришках. Там ще стояло крісло-гойдалка, шовкова софа, на великому столі було повно книжок з малюнками та іграшок «на тисячу тисяч рігсдалерів[3] — не менше», так принаймні казали діти. А ялинку поставили у велику діжку з піском; ніхто не міг помітити, що це була діжка, бо її прикрасили зеленою тканиною і поставили на барвистий килим. О, як тріпотіла ялинка! Що ж це буде тепер?

Прийшли дівчата і почали прикрашати ялинку. На гілочках повісили маленькі сітки, сплетені з різнокольорового паперу. Кожну сіточку наповнили цукерками. Золочені яблука та горіхи звисали вниз, ніби вони на ялинці і виросли. На гілках прикріпили тисячі червоних, синіх і білих свічечок.

Ляльки, зовсім як живі маленькі чоловічки, —ялинка ніколи не бачила таких раніше, — загойдалися серед зелені, а високо, на самій верхівці, прив’язали золоту зірку. Це було чудово, надзвичайно!

— Увечері, — казали всі, — сьогодні увечері ялинка засяє!

«О! — думала ялинка. — Хоч би швидше вечір! Хоч би швидше засвітили свічки! А що ж буде далі? Може, з лісу прийдуть інші дерева, щоб милуватися мною? Може, горобці прилетять до вікон? А може, я тут міцно приросту і стоятиму так, прикрашена, і взимку і влітку?»

Небагато вона знала!..

Від напруженого чекання у неї навіть заболіла кора, а це для дерева так само, як для нас, коли болить голова.

Нарешті засвітили свічки.

Який блиск! Яка розкіш! Ялинка затремтіла всіма гілочками — якась свічечка підпалила одну гілку. Ялинка боляче обпеклася.

— Ой-ой-ой! — закричали дівчата і швидко загасили вогонь.

Більше ялинка не насмілювалася тремтіти. Це було дуже страшно!