Розділ «III. Милозвучність»

П. Тичина

Для звукопису раптово набігаючих хвиль вітру. Дуже тонку алітерацію маємо в ХИЛить — кеЛИХами, де алітерують склади «хил» і «лих», що один з них, так би мовити, є вивернутою формою другого. (Ця форма алітерації дуже часта в А. Чічеріна). Зверніть увагу на ритм двох останніх рядків, що змальовує переливи вітру по житах.

Переходячи до головного елементу поезії, до того, що власне є її серцем і душею — до образу, зачепімо мимохідь питання структури вірша — його будівлі — плану.

Як мені до цього часу доводилось закидати аматорам поезії їхню невмілість, їхні банальні рими, їхні одноманітні розміри, так зараз навпаки визнаю, що в логичній послідовности вони майже всі без винятку ведуть перед сучасним поетам. І це коштує їм дуже багатьох зусиль, сили зайвих рядків, сили вимучених і все ж таки банальних рим — словом, це може найголовніша причина вбогого вигляду їх віршів. А втім — оскільки така логичність потрібна?

«Як-то?» — чую я самовпевнене здивування молодих поетів.

Так, — скажу я, — поетична правда — правда не логична, а переважно психологічна. Вірш — не наукова праця. Часи віршованої арифметики Магницького давно минули. Це, звичайно, не має значити, що гарному віршеві бракує щоденної логики обов'язково, ні — постильки щоденна логика не противиться психологічний правді, вона не противиться й ідеї поезії, але цілком ясно, що ці дві правди, хоч і ведуть обидві в Рим істини, але ріжними шляхами.

Враження, що справляє на читача влучний вірш, не є враженням логичної переконалости, лише психологічної урази. Не витрачатиму слів, аби доводити це твердження — за нього вся історія поезії від Есхіла до Шевченка. Сила поезії в силі почуття.

Отже, почуття раз у раз не вимагає ніякої логичної послідовности, тим самим і вірш може вражати читача, хоч би його головна зброя — образ був би з точки погляду міщанського «здорового» розуму безглуздим. До цього повернемось в главі про образ, зараз покажемо, що той же закон стосується й до структури віршу.

Пробіг зайчик

Дивиться —

Світанок:

Сидить грається

Ромашкам очі розтулює

А на сході небо пахне

Півні чорний плащ ночі

Вогняними нитками сточують

— Сонце —

Пробіг зайчик.

П. Тичина

Дочитавши до кінця, ви почуваєте, що «зайчик» — це перший соняшний промінь, і для вас стає ясним дивне речення.