Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША ТАЄМНИЦІ СПЛЯЧОГО РИЦАРЯ»

— Людок, ну що ти, — Петро страдницьки скривився, але помітивши її насуплені брови, підняв догори руки.

Він уже трохи захмелів. Тепло і спирт робили свою справу.

— Коли вірити містеру Белчу, — почав Добриня підкреслено серйозно, звертаючись до Касяна, — то через Кребса вони і загинули. Патрік… Чи то пак, містер Белч говорить, що рядочком усіх трьох поховав. Ми розрили… А його нема… Льотчики на місці, а третього, як корова язиком злизала.

Калікін підвівся.

— Де вони зараз? — спитав, ставлячи на стіл недопиту чарку.

— Хто де… — розвів руками Петро. — Містера, як я зрозумів, Ніночка в лікарню повезла.

— У нього серце… Приступ, — пояснила Людмила.

— А дочка і шкіпер, мабуть, на шхуні, — вів далі Добриня. — Дуже вже цей містер Белч розхвилювався, коли побачив, що нема на місці того Кребса. Розумієш, там якась історін н ним приключилась. Його несправедливо нібито звинуватили…

— В чому?

— Шкіпер щось пояснював Баті, та я не все чув.

— Звинуватили його в тому, — сказала Людмила, — що він нібито спричинився до смерті Кребса, якого там вважають героєм. А його син…

— Так, так, — втрутився Добриня, — син повірив у те, що його батько зрадив інтереси нації, і… Ну, там… Пішов з дому і став хіпі. Містер дуже переживає за сина.

— Нам треба летіти у Баренцбург. — Касян заходився крутити ручку польового телефона. — Я дещо знаю про цього Кребса. В могилі, біля літака його давно нема.

— І ти знаєш, де його труп? — з надією спитав Добриня.

— Знаю. Але…

Касяна перервав телефонний дзвінок, він зняв трубку.

— Андрій? Так, це я… Що там синоптики? Я-то бачу, а що вони обіцяють?… Зрозумів. А Самохін?… Де-де? Та-ак!.. Що ж, будемо чекати погоди. — Він поклав трубку. — Погані наші діла. Насувається буран, а Самохін з льодовика махнув прямо на Баренцбург. У нас сідати побоявся, боковий вітер понад шість балів.

— Заливає Самохін. Це він до своєї Дуні чкурнув, а киває на вітер… То що, може, ми з вами на лижах пробіжимося? Га?

Людмила тільки головою похитала, а Касян сказав;

— Ні, Петре Степановичу, дочекаємось, поки стихне.