Розділ «ЗЕЛЕНА ПАСТКА Пригодницько-фантастична повість»

— Взагалі, хлопче, тобі не варто було встрявати в цю історію. Пригод закортіло? От і маєш. Добре, що хоч з вертольота не шелеснув. Пан Кносе гадає, що ти примостився між колесами машини вже в повітрі. На таку думку його наштовхнув шолом, що був у тебе на голові. Отож одразу й без вигадок: де ти дістав той шолом?

Проковтнувши кусень бутерброда з сиром, я відповів:

— Спитайте про це в Рудого Зайця.

— В якого зайця?

— Ви його бачили. Він справді рудий. Пам’ятаєте, ви стояли на палубі яхти, дивилися в бінокль, а ми в той час бігли до берега?

— Ти мене упізнав?

— Авжеж! Як тільки зайшов сюди, подумав: це ж той самий сеньйор з яхти. А шолом… Рудий Заєць привіз його з Ріо-де-Жанейро. І подарував мені. Я не питав, звідки він у нього. Шолом мені подобався, там був сильний прожектор з мікроакумулятором. Знаєте, на яку відстань сягав уночі промінь? Ого! Коли ми з Рудим Зайцем ловили рибу…

— Зажди, голубе! — встряв Кносе. — Поясни, як сталося, що ти водночас із пілотом опинився на аеродромі. Може, ти такий спритний, що умієш бігати із швидкістю автомобіля? — в його голосі чулося глузування.

Я узяв ще один бутерброд. Сказав:

— Чого б ото мені бігати за машиною? Причепився до всюдихода ззаду і спокійно їхав собі аж до аеродрому.

Штандартенфюрер засміявся.

— Я ж вам казав, Кносе, що все значно простіше, ніж ви намудрували. Ідіть, займайтеся справами.

— Я хотів ще запитати його…

— Годі! Ви мені заважаєте. Залиште нас удвох.

— Слухаю, штандартенфюрер!

Кносе зник. Чоловік у мундирі голосно сьорбав каву, мружився від насолоди. Та ось він відсунув чашку. Підвівся. Попрямував до акваріума, але не дійшов, повернувся до мене. Заговорив:

— Кносе зробив не те, що треба. Без мого дозволу поспішив спровадити тебе у блок. Ти побачив там дещо таке, про що не слід знати стороннім. Гадаю, тобі не треба розжовувати, що там, де ти побував у нас, туристам робити нічого? Доведеться тобі тут затриматися. На який час — про це ми ще поговоримо. Але якби не лихо, то щастя не було б — здається, так кажуть у тебе на батьківщині? Помилка Кносе дозволяє нам з тобою тепер бути щирими до кінця. Шостий блок вважатимемо твоїм екзаменом на стійкість. Ти його витримав. Це добре. Тепер я можу навіть запропонувати тобі залишитися з нами назавжди. Хіба в нас погано? — його рука описала півколо, ніби демонструючи пишний затишок зали-кабінета. — Нам потрібні молоді хлопці з характером. Ні, не для того, щоб тягати бетон і рейки. Хто не слинько, у кого є мужність, на таких у нас чекає цікава робота.

— Шмагати батогами індіян? — вихопилося в мене. Він похитав головою.

— Я забув, з якої ти країни… Рівність, братерство і таке інше? Нічого, ми допоможемо тобі викинути все це з голови. Що індіяни? Вже коли шмагати, так половину людства, щоб аж пір’я летіло! Ти любиш мандрувати? Хочеш відвідати будь-який закуток планети, побувати в далеких краях? Тебе ваблять Африка, Тібет, Індія, Аляска, Гавайські острови?.. Будь ласка! Твої маршрути сягатимуть без меж. Мандруватимеш собі на втіху. І не просто вирушатимеш у подорож — перед тобою розчиняться усі двері, всюди, де ступиш ногою, все буде твоє: бери, порядкуй, наказуй. І ніхто тобі не посміє перечити. Ніхто! Заманеться тобі заради розваги рознести на друзки якийсь там Емпайр білдінг[17] чи іржаву Ейфелеву башту[18], наведеш отаку штуковину, натиснеш на цей гачок, ось він знизу, — і від нікчемних споруд залишиться купа смердючих уламків…

У штандартенфюрера в руках з’явився довгастий предмет, що нагадував відрізок труби з блискучого металу. Він вийняв його з шухляди столу, граючись, підкидав на долонях.