Розділ «ПІДЗЕМНИЙ ФАКЕЛ»

Сержантові часом хотілося встати, схопити за плечі цього в’їдливого типа, тіпонути ним об стінку вагона. Як би змінилося це єхидне обличчя, яким іншим відразу став би рипучий, нудний, з нотками зверхності голос. Але…

Доповівши по селектору в лінійне відділення міліції про дивну сутичку в буфетному залі на станції Даньки та про заяву механіка Сірченка, Бровко ніколи не передбачав, що цієї ночі йому доведеться сидіти в м’якому купе пасажирського поїзда разом із затриманим.

Підполковник, з яким розмовляв сержант, попросив трохи зачекати. В репродукторі заклацало, зашуміло, потім почулася приглушена, нерозбірлива скоромовка. Бровко догадався, що там, в області, не відходячи від селектора, дзвонять комусь по телефону.

Через кілька хвилин у кімнаті чергового по станції з репродуктора пролунав голос: «Сержанте, ви слухаєте?»

— Я слухаю, товаришу підполковник! Бровко отримав наказ першим же поїздом доставити підозрілого пасажира в область. Свідчення механіка Сірченка коротко занотувати і взяти з собою. «Із затриманим поводитися чемно, щоб ніяких потім претензій і скарг… Ви відповідаєте за нього, чуєте, сержанте?»

Попередження підполковника вчувалося тепер сержантові щоразу, коли вже, здавалося, от-от мав увірватися терпець. Бровко тільки зціплював зуби, терпів, вдавав, що йому байдужі вибрики Харпія.

Склянка на столику тенькала дрібно, співуче…

Сержантова рука потяглася до столика, він з серцем відіпхнув пляшку. Біолог відкрив очі. З глибоких впадин вони світилися по-котячому.

— Мені нічим дихати, — вимогливо сказав він. — Сержанте, у купе спека. Відчиніть вікно!

Бровко мовчки встав, крутнув нікельований важіль. З щілини війнуло холодним, колючим струменем, тріпнулися і заворушилися фіранки.

Харпій відвернувся до стінки, збив під щокою подушку.

Тихо насвистував у вентиляторі вітер. За чорною шибою вікна пливла ніч. Вагон спав, Лише зрідка на коротких зупинках грюкали двері купе, чулися в коридорі приглушені килимом кроки.

Обважнілі повіки злипалися, очі наче хтось засипав дрібним піском. Бровко потряс головою, трохи попустив ремінь, розстебнув верхній ґудзик кітеля, привалився спиною до стінки і з насолодою вдихнув свіже повітря.

Сержант нервував. Несподівана поїздка з Харпієм вкрай вимотала його, вивела з рівноваги. За три з половиною роки служби у міліції Бровкові ще не доводилося конвоювати таких затриманих. Іноді траплялися на вокзалі заїжджі злодійчики; підверталися під руку любителі зазирати до пляшки; скидав з підніжок безквиткових «зайців», закликав до порядку бешкетників. Як правило, такий люд поводився зовсім інакше. Потрапивши в кімнату чергового по вокзалу, винуватець робився смирним і тихим, наче ягня, запопадливо зазирав у вічі.

А тепер у Бровка був напружений кожен нерв, протягом чотирьох годин, відколи поїзд одійшов від Даньків, він почував себе, наче на голках.

— Холодно, — сказав Харпій. — Я можу застудитися. Зачиніть вікно. Потім, я хочу пити. Майте на увазі, в дорозі вживаю тільки крюшон або мінеральну.

— Може, забажаєте шампанського? — буркнув сержант, тягнучись до вікна.

Фіранки застигли. Морозний вихор уже не залітав у купе, бився надворі об металеві стінки вагона. Сірники у Бровкових пальцях ламалися, він ніяк не міг запалити цигарку. Нарешті запалив, жадібно затягнувся.

Обличчя біолога скривилося, він замахав долонею, роблено закашлявся.

— Не виношу, гидкий тютюн. Тхне смаленою ратицею. Ви забули, що мене мучить спрага?