Розділ «Чотири шаблі Роман[130]»

– Вибачте, що довелося трохи почекати, – ми саме підписували деякі пункти попередньої угоди, – сказав Шахай так, ніби у нього зовсім пропав голос.

– Які результати бою? – запитав полковник, і грек повторив ці слова руською мовою Шахаєві.

– Полонених ми не брали, бо не вміємо їх стерегти, а так: хто ліг, хто побіг, хто потягом поїхав.

– Ви порушили закон білого прапора, – закричав капітан, і грек став, хвилюючись, перекладати, – ми ще повернемось і вогнем пройдемо по вашій країні. Ви ще пожалкуєте, що затримали парламентерів, а самі зробили ганебне діло.

– Ми готові вас вислухати, – одповів шепотом Шахай, – кажіть, що ви хочете нам запропонувати.

Голос Шахая був хрипкий і натомлений, але почувалося, що говорить переможець. Які вимоги можна ставити до переможця, коли кожен м'яз його кричить – «горе переможеним»? Все те, з чим парламентери приїхали, далеко одкинув останній бій.

– Ми просимо, – вимовив полковник, – ми просимо відпустити нас до своїх. І коли ви виграли бій, – дати нам можливість відійти до моря, сісти на пароплави і відплисти додому. Двох тижнів нам досить.

– Я не дам вам і години, – усміхнувся Шахай, – завтра вранці ми будемо біля моря і заберемо все, що не буде на кораблях до того часу. Вас трьох я відпущу трохи згодом, коли можна буде вжити заходів до вашої охорони, доки ви доїдете до своїх. Ви матимете зараз можливість побачити моїх маршалів. Я дав наказа не переслідувати вашу армію, і командири мої швидко будуть тут.

До вагона зайшов Марченко в розідраній матроській сорочці. Очі його горіли, як у вовка, червоні повіки набрякли. Він ніс у руках прекрасну французьку офіцерську куртку. Не соромлячись присутніх, Марченко скинув сорочку і надяг куртку, що ледве зійшлася на широких його грудях.

– Це зайшов маршал Бернадот,[140] – сказав Шахай, – він поки що не князь Понтекорво і не кронпринц Швеції, але він має всі дані для цього. Він – син новоспаського корчмаря, як Мюрат. Рано пішов до флоту, переплив два океани й кілька морів. Надто любить жінок і славу. Для цього живе і хоче бути першим. Сьогодні він командував Успенівкою і сам водив в атаку полки. Ви могли відчути, як він бився. Це його шабля била вас з фронту.

Марченко дрімав, знесилений боєм. Він не слухав Шахая, у грудях його клекотів сон.

– Це ось заходить маршал Остюк, – сказав Шахай, коли в дверях з'явилась постать Остюка з перев'язаною лівою рукою. Марченко розплющив очі і подивився на Остюка. Кіннотник дзенькнув острогами і привітався з офіцерами. Він ледве рухав ногами – його вимучило сідло.

– Хазяїне, – Остюк сів поруч Марченка, – попорубала моя шабля лівий фланг. Коли б не твій наказ, – ми б гнали їх аж до моря. Скільки коней наловили ми в темряві, а віслюків розігнали геть по степу!

– Остюк – син селянина і вже сім років не скидає військової одежі. Це його кіннота на лівому фланзі сіяла паніку. Шабля у нього – маленька кубаночка, чорнява співуха. Плачено за неї табунами коней і сотнями голів. І ще ніколи вона не пощербилася.

– Зараз зайде маршал Галат, – продовжував Шахай після паузи, – раджу вас поглянути на цього юнака. Він пробився з панцерниками крізь ваш фронт, і це він налетів з тилу – нестримний та безжальний. Пригадайте генерала вашої революції Лазаря Гоша, що помер 29 літ віку.[141] Він дорівнювався лише Наполеону військовим генієм. Це – Галат – син робітника, сам робітник, що приїхав у Новоспаське до своєї тітки і залишився у нас жити і після революції.

Двері широко розчинилися, щоб пропустити Галата. Він сповістив Шахая, що Виривайли хотять йому щось сказати і просять вийти надвір.

– Хай зайдуть сюди.

– Вони несуть голову свого брата Петра і рубають усіх полонених, котрі трапляються їм по дорозі.

Шахай зблід, як бліднуть під час гніву. Марченко устав з місця і вийшов з вагона.

– Хай зайдуть сюди, – повторив Шахай.