Розділ «Частина перша»

За плечима в Обдертого Богун помітив Нечая і Коваля. Останній боязко позирав то на козаків, то на відчинені дверцята в мурі.

– А що, ковалю, наваримо гетьманським посіпакам пива? – несмішливо кинув Нечай, поглядаючи на його зішкулену постать. Але Коваль перелякався так, що навіть і не думав того приховувати.

– Ой, біда буде, люди добрі! – тремтячим голосом видихнув він. – Якщо упіймають, будемо палі ковтати. їй-бо, не простить!

– Та ти біжи, Іване! – Савка поплескав Коваля легенько по плечу рукою, у якій тримав пістолет. – Куди тобі, беззбройному… Дасть Бог – зустрінемось. Одарку виходжуй, душа твоя гніздюкова! – А коли за Ковалем затріскотіли кущі верболозу, придивився до Ганни. – Ну, за такою красунею можна не лише в кубло до Конєцпольського лізти, а навіть чорту на роги, слово гонору, побратиме! Здається мені, ох і продешевив же я тоді в Синопі!

А з високих мурів замку, у вузьких прорізах бійниць на вежах, поблизу кованої залізом замкової брами чулися крики, тупіт та брязкіт металу.

– Уперед, до коней, – вигукнув Нечай, і за мить усі разом кинулися до гайка за ровом, де передбачливо залишили коней.

Іван прислухався до звуків замку, який перетворився на розтривожений мурашник, і гадав: чи знають там, що сталося, а чи прийняли його за звичайного злодія. Але за кілька хвилин зрозумів: судячи з розмірів здійнятої тривоги, зійти за звичайного злодюжку йому не світить. І це означає, що буде погоня. Що ж, вони передбачали й таке. Тож тепер було потрібно лиш одне – якнайскоріше опинитися якнайдалі від Бару, адже місто, яке слугувало резиденцією коронного гетьмана Речі Посполитої, могло стати ідеальною пасткою для його ворогів.

Ось і коні. Богун вправно плигнув у сідло і подав руку Ганні. З насолодою вдихнув аромат її парфумів, коли посадовив перед собою у сідло.

– Уперед, уперед, конику-братику! – прошепотів до Цигана, який сторожко косував оком на свою ношу, яка враз побільшала. – Винось нас звідси, Цигане!

А кінь немов очікував саме цих слів – рвонув з місця широкою риссю, через кілька сажнів переходячи на чвал. Позаду одразу ж почувся перестук копит Нечаєвого Гнідого і Савчиного Стригунця.

То була шалена гонитва. Мерехтіли у світлі молодика вузенькі, порослі кущами і невисокими вишеньками вулички, що безладним мереживом опутали околиці Бару, чорні купи яворів і осик, благенькі містки над канавами та ручаями, стріхи хаток і комор. Коні, свіжі після довгого відпочинку під стінами замку, здавалося, не відчували землі під ногами. Летіли легкокрилими птахами, лякаючи запізнілих перехожих. Хіба таких наздоженеш? Але що це?! Засурмила позаду сурма, наповнила темряву ночі новим, тривожним змістом.

– До брами! – почув Іван напружений голос Нечая. – Вони скликають нічну сторожу до брами, це гасло. Чи встигнемо, Богуне?

– Встигнемо! – крізь міцно стиснені зуби крикнув Іван і вдарив острогами коня, який і так чвалав, не розбираючи дороги.

Ще кілька хвилин несамовитого бігу, і попереду замайоріли вогні на вежі північної брами. Темне громаддя гостроверхої башти немов ковтало вузьку запилену вуличку, яка одразу за муром перетворювалась у битий шлях, що вів на Немирів.

За сотню кроків від брами притишили хід. Не прохопившись жодним словом, Богун ніжно поцілував Ганну і прикрив її полою киреї. На мить відчув прохолодну шовковість її шкіри, побачив обнадійливий погляд. Поряд Нечай зсунув на потилицю шапку і, набундючившись, впер в бік правицю, Савка витяг з-за пояса пістолет і поклав його попереду себе на кульбаку. До воріт під'їздили кроком, не криючись.

– Відчинити ворота! – владним голосом звелів Нечай польською охоронцям, які завмерли, не маючи уяви, хто перед ними. – Ну, скурвий набрід, чого стали, мов вкопані?! Коритися, коли вам наказує військовий товариш коронного гетьмана!

Наперед завмерлих жовнірів виступив молодий шляхтич, якого, очевидно, тільки цієї миті розбудили – синій, шитий золотою ниткою жупан він накинув просто на білизну.

– Хто старший сторожі? – гаркнув до нього Нечай.

– Я… Тобто поручник Кульчицький! – виструнчився шляхтич.

– Чому ворота зачинено? – навис над головою у нього козак.