Розділ «ДIЯ I»

Голохвостий, Про­ня, Нас­тя і На­тал­ка.

Голохвостий (зуз­дрівши). А ось і во­ни з кум­панією. Ну, Го­лох­вос­тий, дер­жись!

Проня, Нас­тя і На­тал­ка мля­во ідуть і про­ща­ються з яки­мсь ка­ва­ле­ром.

Голохвостий. Як би ето підой­ти пох­ви­соніще, щоб так зра­зу ши­ком і прой­ня­ти? (Про­бує кла­ня­тись). Ні, не так… (Об­сми­кує оде­жу на собі).

Проня (наб­ли­жається; за нею под­ру­ги). Го­лох­вас­тов, зда­ється?

Голохвостий (підліта). Бонд­жур! Моє сер­це розпалилося,­ мов щипсі, по­ки я до­жи­дав мам­зе­лю!

Проня (манірно). Мер­си, мусью! (До под­руг). Та­ки дожид­ався: я на­ро­чи­то про­маніжи­ла.

Голохвостий. Ре­ко­мен­дуй­те ме­не, по­жа­лус­та, бариш­ням! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не бу­де­те во­дить ком­панію лиш би з ким!

Проня. Ра­зумєеться. Єто маї близькі при­ятельки і сасіди.

Голохвостий. Ри­ко­мен­ду­юсь вам: Сви­рид Пет­ро­вич Га­ла­хвастов.

Настя. Мені здається, що ми десь стріча­лись.

Голохвостий. Ніча­во нєту вди­ви­тельно­го - міня знаєт увесь Київ чис­то.

Наталка. Нев­же?

Голохвостий. Ріши­тельно. Міня вез­де приніма­ют как сва­во, зна­чить, без хви­со­на!

Проня. Там, вер­но, кра­са­виць най­шли по­ря­дош­но.

Голохвостий. Што мне кра­са? На­ти­рально, пер­ве де­ло ум і об­хождєніє: делікатні хран­цюзькі маньори, штоб вий­шов шик!

Проня. Ра­зумєеться, не му­жицькі: фе! Мо­ве жар!

Наталка (до Насті). Який він гар­ний!

Настя. Нічо­го собі; тільки шту­ко­ва­ний!

Наталка. А я вас сьогодні десь ба­чи­ла.