Розділ «Останній гетьман»

Через два дні приїхала Катерина, дружина, з дітьми. Хоч одружили Кирила на ній майже силоміць, але за цей час він до неї звик, а ще й діти. Скучив за нею, цілував, милував до ранку. Наступного дня знайомив її з палацом, надвечір пішли гуляти в парк. Тут росли старі липи, які вписалися в новий парк, і кущі рай-дерева, і жасмин, і бересклет. У дальньому кінці парку стояла лавочка, Кирило сів на неї. Сутеніло, у верхів’ї липи виспівувала якась птаха, очевидно, шпак – він вміє імітувати будь-якого птаха. Катерина підвела голову, шукала його в густому вітті. Кирило теж подивився на липу, опустив погляд, охопив ним дружину. Зграбна, струнка – а вже ж у них четверо дітей – красиві плечі, рівна спина, тонка талія, тугі, круглі стегна… Все це поглядом в одну мить, він сам незчувся, як вхопив її за талію, обернув до себе, підхопив, панталони його самі впали на землю, а спідниці злетіли вгору – посадовив її собі на коліна. Вона встигла тільки охнути.

– Скажений, божевільний, люди побачать, – белькотіла.

– Нехай бачать, нехай беруть їх завидки.

– Ходімо… на ліжко…

– Й на ліжку теж, – і далі тримав її за талію, то підносячи вгору, то опускаючи.

– Я закричу…

– Кричи. Я люблю, як ти кричиш.

– Ой-ой, ой-ой, ой, а-я-я-й, – але тихенько.

Потім вона сиділа поруч.

– Ти мене любиш? – запитав Кирило.

– А ти мене?

– Ти ж відчуваєш.

– То не любов. То пристрасть.

– Все одно.

– Ти мене, як одружувався, не любив зовсім. Це Єлизавета віддала мене за тебе. І Катерина.

– Яка Катерина?

– Анхальт Цербтська. Жінка Петра Федоровича. Ну… Ніби жінка. Він з нею жодного разу не спав.

– Звідки ти знаєш?

– Знаю. Всі знають.

– А їхній син, Павло?