– Оце тут і влаштовуйтесь.
В'язні мовчки посунулись і звільнили краєчок голих нар, тільки один буркнув:
– І вночі немає покою.
– Виніть маму, що спізнилась вас народити, – відказав перший. На вигляд йому було років тридцять, на голові мав довге волосся. В'язні ще перекидалися словами, але вони не доходили до Байди. Його мучила думка: «За ґратами! Арештант!»
Коли у вікні, прикритому відхиленим козирком, засиніло небо, Байда побачив, що в невеликій камері набито було людей, як у нарядці перед спуском у шахту. Та й з вигляду вони нагадували сумирних робітників. Той, що сидів під стінкою, схожий був на Гната Убогого, з такими ж слідами сажі у зморшках, другий – високий, з сміливим поглядом, – мабуть, був слюсарем. Руки так і ходили, як у Максима Мостового, – наче він увесь час молотком орудує. Біля нього сидів чоловік з широкою бородою і з густим волоссям на голові, підстриженим кружечком. Зразу було видно, що селянин. Коли ті двоє носили сатинові сорочки, то на ньому була полотняна. Між нарами ходив худий хлопець, в якого ще й вуса не засіялися. Якби був трохи нижчий, то саме в товариші Ількові. А він уже за ґратами! Байда зиркнув на сусідню койку. На ній уже сидів і потягався, аж тріщали кісточки, той, що прилаштував його на койку. У нього було вугласте підборіддя, розумні карі очі і твердий рот, але руки неспрацьовані. Все це Байда спостерігав у щілинки очей, які так і не зімкнув за цілу ніч. Він чув, що у в'язницях глузують з новаків, вигадують всякі витівки: то охрещують, то постригають на арештанта, і намагався якось відтягти неприємну хвилину. Але, підглядаючи далі, все більше дивувався: в камері не чути було ні брутальної лайки, ні зубоскальства. І звертались вони один до одного то «товариш», то величали по батькові, а селянина – дядьком Пилипом називали. Тільки на хлопця казали просто – Ваня. Цей обернувся до патлатого і спитав:
– Товаришу Троян, сьогодні новий буде чергувати по камері?
– Нехай обживеться. Товаришу Карбований, чи не ваш оце земляк уночі прибув?
– Теж шахтар?
В'язень, схожий на Гната Убогого, глянув на Байду і покрутив головою:
– В Горлівці такого не бачив.
– А мені він щось здається знайомий з обличчя. Ну, товариші, починаємо день! Вставай! Ваню, дядьку Пилипе, сьогодні треба генеральну уборку зробити.
Йому ніхто не перечив, і Байда зрозумів, що Троян тут за старшого. Він підвівся й собі:
– Може, і я чим допоможу?
– Прийде і до вас черга. Звідки?
– З Калинівки, – уже охоче відказав Байда.
– Так ви, може, й товариша Мостового знаєте?
– А чого б же не знати. Оце ж при ньому і взяли мене.
– Живий Мостовий? Чуєте, товариші, брехня, що підстрелили товариша Мостового. Ось товариш каже – бачив. Мостовий сидів у нашій камері. Коли ви його бачили?
– На тому тижні. Саме заворушка на шахті почалась. Новий закон вивісили, щоб дванадцять годин працювати, ну, шахтар, звичайно, збунтувався, а тут Максим – здрастуйте! Прямо в саму пащу гайдамакам. Визвольна війна, каже, починається! Думаєте, впіймали?
– Йому тепер попадатися – значить, просто на шибеницю. Він тут тюремщиків до сказу доводив. Як не катували – нікого не видав. Усе допитувались, скільки на шахті комуністів, хто вони, де вони.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Без козиря (збірник) [Серія:"Історія України в романах"]» автора Панч П.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Облога ночі Роман“ на сторінці 45. Приємного читання.