– А це ніхт політична справа? – І він тицьнув йому клаптик зім'ятого паперу.
Лук'яненко зирнув на нього одним оком. Він читав його ще вчора на паркані. Від руки було написано:
«Товариші!
Німецькі білогвардійці, як сарана, сунуть на Донбас! Але проти іноземного іга український народ піднімає визвольну війну!
Тримайтесь міцніше! За нами правда! У нас сила!
Ми переможемо!»
– Перший раз бачу.
– У вас єсть хорош робітник, – і лейтенант із списку назвав декілька прізвищ. Це були «ховалки», як Задоя, що прийшли на шахту, аби уникнути мобілізації на фронт. – Вони хочуть працювати. У вас єсть плохой робітник, – і він знову зачитав декілька прізвищ, між якими голова спілки почув і своє.
– Для них ми іммер знаємо много лютше місце. – Лейтенант звівся з-за столу і, пристукуючи пальцями по столу, закінчив: – Терміну даваю один день до вечір. Завтра я буду командував сам, без президент! Ми прийшов давить большевіков, а не читати ваша прокламація!
З непокритою головою Лук'яненко вийшов на вулицю і першим побачив Задою.
Кріпильник сяяв від задоволення.
– Чув? – кинув він ще здалеку. – Завтра стаємо на роботу! Німці народ акуратний – ледарів не люблять!
На другий день шахта почала працювати.
Довідавшись про загрозу німецького коменданта і про список, Гордій Байда збентежився. Тепер він щохвилини чекав, що його схоплять. «Де, скажуть, син?» І може, ще поведуть зв'язаним через селища і мордуватимуть, як більшовика.
На другий день на порозі справді з'явилось двоє німців з рушницями.
У Байди неприємно затрусилися ноги. Не давши навіть переступити солдатам порога, він, виправдуючись, мов на допиті, поспішно заговорив блідими губами:
– Хіба він малий! Пробував умовляти, а тепер діти дуже слухають батьків?
Солдати штовхнули його з дороги й ступили до хати. Один був кремезний, з похмурим, вузлуватим обличчям, з круглим великим носом. Він був набагато старший за другого, блакитноокого рожевого хлопця з вицвілим, як у пастухів, волоссям. Вони окинули допитливими поглядами вогку землянку. Ілько злякано кліпав над мискою. З недонесеної до рота дерев'яної ложки капала на стіл сіра юшка. Харита в позі приреченої до страти прикипіла до долівки серед хатини.
– Рефольвер! – сказав старший солдат, не слухаючи Байди, і багнетом підняв на ліжку тверду засмальцьовану подушку. Молодший зазирнув у пічурку.
– Ружіє надо!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Без козиря (збірник) [Серія:"Історія України в романах"]» автора Панч П.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Облога ночі Роман“ на сторінці 11. Приємного читання.