Розділ «Частина 1. Терорист»

— Стояти, — одними губами мовила Фаїна. — Левін, ми не робимо дурниць. Наступного разу. Це почекає.

— Нічого не почекає, — відмахнувся Левін. — Зробимо зараз — тільки краще.

Екіпаж минув перехрестя, завернув праворуч, рушив у бік Бібіковського бульвару.

Кілька солідно вдягнених перехожих привіталися з пасажирами, дехто з чоловіків навіть зняв капелюха. Тут, у центрі Києва, всякий, особливо — особа рангу генерал-майора Євсєєва, практично завжди міг зустріти й зустрічав із десяток, як не більше, знайомих. До того ж генеральський екіпаж у місті добре знали.

Тепер Левін, Малюта й Гірш уже обмінювалися поглядами й жестами, не особливо криючись. Якщо придивитися уважно, цю трійцю, яка напевне щось замишляє, виявити було б нескладно. Це зовсім перестало подобатися Фаїні: адже ще мить — і на них неодмінно зверне увагу городовий, котрий виструнчився перед екіпажем, випнувши груди вперед, і завмер із високо піднесеною головою і з рукою біля козирка.

— Йдемо, — швидко, не приховуючи тривоги, мовила Фаїна. — Левін, це наказ, ми йдемо звідси геть.

— Чий наказ? — Тонкі брови Левіна від подиву стрибнули вгору. — Ти давно наказуєш тут?

— Штерна. Наказ Штерна…

— Чим ми зашкодимо Штерну? — тут же відбив Левін, тоді зачастив: — Слухай мене, слухай, слухай… Ми час на це ви­тратили, зараз генерал їде просто до нас. Полетять бомби — почнеться хамішуцер! Великий хамішуцер, Фаню! Фараони, що пасуть Штерна, почують і кинуться сюди!

— Не кинуться!

— Чому?

— Почнуть його крутити. Відразу. Нас поруч не буде. Це ж Штерн, хіба ти забув? Левін, це — Штерн!

Говорячи так, Фаїна розвернула товариша до себе, сіпнувши за плече, намагалася дивитися йому в лице. Та погляд самого Левіна судомно блукав вулицею, його ніби лихоманило, тіло ж навіть почало ледь тіпати.

Простеживши за цим поглядом, Фаїна відчула: всередині враз похололо.

Малюта й Гірш тепер наблизилися, зменшивши периметр, знаходилися від них досить близько. Хоч виразів їхніх облич вона не бачила, поведінка обох не лишала сумнівів: вони готові діяти, виконати будь-який наказ. Левін, у свою чергу, збирався цей наказ віддати. Беручи на себе всю повноту відповідальності — і ймовірно лишаючи Штерна філерам. Навіть якщо всі бомби зараз влучать у ціль і суддя, тобто кат Євсєєв, отримає заслужене, навіть якщо вони самі після цього зможуть організовано відійти й зникнути, керівник групи, обкладений шпигами, матиме для цього менше можливостей.

Значно менше.

— Не можна. — У голосі Фаїни звучав уже неприхований відчай. — Левін… товариші… Товаришу Левін, так не можна. Наказ був зовсім інший…

— Накази виконуєш ти, Фаню. — Говорячи, Левін уже не дивився на неї, рука стискала в кишені тужурки револьвер із зведеним курком. — Обстановка міняється. За такими правилами ведуться всі бойові дії: роби так, як вимагають обставини.

— Глузд…

— Обставини! — відрізав Левін.