Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

У центрi процесiї йшов ватажок, але хто це був, я не могла зрозумiти: його вигляд постiйно змiнювався. Спочатку я вважала, що це золотавий корiнь женьшеню, потiм — квiтковий ельф, через хвилину побачила в цiй дивовижнiй iстотi нiчного метелика з волохатими крильми-мантiєю. Коли ж вiн наблизився, то виявилося, що це Сонце на двох тоненьких нiжках. Ляльки так i стояли, схилившись у глибокому поклонi. Король-Сонце доторкнувся до кожної своїм золотим вусиком i на головах усiх трьох з'явилося по коронi. Щоправда, менi здалося, що корона Амелiї була бiльшою й масивнiшою, нiж в iнших.

— А це хто? — запитав Король, вказуючи у мiй бiк.

— Це наша iграшка, — пояснила Марiанна.

— А вона не розповiсть про нашу таємницю?

— Не хвилюйтеся, Ваша Величносте, вона мовчить, як… лялька.

— Чи будемо ми сьогоднi танцювати? — запитала Амелiя.

Тiєї ж митi Сонце перетворилося на прекрасного крилатого юнака.

— Звичайно, моя панно!

Вiн подав Амелiї руку. Незрозумiло звiдки полинула музика, й чудернацький люд, роздiлившись на пари, закружляв у танцi.

— Нам треба кудись прилаштувати Люсi! — вигукнула Ельвiра, яку вже пiдхопив пiд руку багатоногий джентльмен.

«Ну от, зараз мене кинуть у куток, — засмучено подумала я, — адже сама робила з ними те саме, коли до мене приходили гостi…»

— Не хвилюйся, — вiдповiла Марiанна, — нею займеться Стрибунець.

Вона тричi ляснула в долонi, i передi мною вирiс смiшний чоловiчок у зеленому сюртучку, чобiтках на високих пiдборах, дуже схожий на коника.

— Дорогенький, — сказала йому Марiанна, — сьогоднi можеш повеселитися разом iз нами, у тебе є приємний обов'язок — побудь кавалером панни Люсi.

Стрибунець низько вклонився, i я побачила, що на кiнцi його хвостика гойдається срiбний дзвiночок. Вiн довго переминався з ноги на ногу, перш нiж заговорити. Бiдолаха, вiн не знав, що вiдповiсти йому я не зможу!

— Ах, дорога панно, ви прекраснi! Але чому такi сумнi вашi очi? О, я знаю: ви хочете танцювати! Так у чому ж рiч?

Вiн пiдхопив мене пiд обидвi руки й закружляв залою. Мабуть, це дуже нагадувало танець зi стiльцем, та я все одно дуже зрадiла такому поворотовi подiй.

Якi ж почалися веселощi! Король, перетворившись на кентавра, стрибав залою, посадивши собi на спину всiх трьох ляльок, хвацькi вусанi пiдстрибували аж до стелi, пiдкидаючи вгору своїх крилатих партнерок, зi стелi сипався дощ iз блискiток, утворюючи на пiдлозi золотий вихор. Незабаром Стрибунець посадив мене на диван i заговорив, обмахуючись своїм кумедним хвостиком:

— Ви чудово танцюєте, дорога Люсi! Сьогоднiшнiй бал набагато веселiший вiд учорашнього. Загалом тут буває дуже весело, якщо, звичайно, нам не заважають мiжстiнцi… Ви здивованi?

Невже ви не знаєте нашої географiї? О, тодi я з величезним задоволенням розповiм вам про це. Усi ми — жителi Великої Пiдваннiї, а це наш великий володар — Король Пiдван Перший. Неподалiк є ще одна країна — Мiжстiнiя. Ранiше наш пан дуже приятелював iз тамтешнiм правителем — королем Мiжстiном.