Розділ «Забавки з плоті та крові»

– Авжеж, не завадить, – сказала я, розмірковуючи над тим, як відреагує Рудий на п’ять банок із березовим соком, що примостилися на його улюбленому кухонному підвіконні. Думаю, він розлютиться. Думаю, що він ще і як розлютиться!

Увечері нам зателефонувала мама.

– Привіт, повітруля! Ну, скажи мені, ти вже з кимось зустрічаєшся? А Рудий? Він із кимось почав зустрічатися?

Мама була у своєму репертуарі. Завжди розпитує про таке. Традиційне перше запитання. Мама цим розігрівається. Цікаво, як би вона відреагувала на те, що з нами живе Еріка. Кому б вона її приписала: мені чи Рудому? Що б їй здалося природнішим: те, що я лесбіянка, чи те, що Рудий зустрічається зі шльондрою. Щось мені підказує, що мама може повірити геть усьому, краще її не перевіряти, а то накличеш на свою дупу пригод.

Я відповіла, що Рудий сумує за Едною, тому ні з ким не зустрічається, а зараз він на роботі, знімає якийсь серіал про правоохоронні органи. А якби був удома, то із задоволенням відповів би мамі на всі запитання. Щодо себе я обмежилася словами: «У мене нічого нового».

Мама сказала, що, на її думку, вона заслуговує на більшу відвертість.

– Я ж ваша мати, я маю знати про вас усе.

Якраз сьогодні я думала про межі саме цього «усе». Утім, мама продовжувала говорити:

– Ти стаєш відлюдкуватою, доню. Ти як замкнута система для мене. До речі, ви не купили цуцика? – Мама вміє загнати людину в глухий кут.

– Кого-кого? – перепитала я.

– Буцімто зв’язок нормальний. – Мама стала дмухати в слухавку. – Ти мене що, погано чуєш? У тебе псується слух? – Мама любить трагедії.

– Ні, я почула про цуцика, ти питала щось про цуцика?

– Так, – поважно сказала мама. – Я справді питала про цуцика. Добре, що ти нормально чуєш.

– Я не зрозуміла, якого дідька ти питала про цуцика, тому не відразу відреагувала, – виправдовувалася я.

– Що за простонародні вислови? Слідкуй за мовою, дитино, у тебе інтелігентні батьки. У неї інтелігентні батьки, а вона використовує такі слова, як «дідько». Сором який!

– Я більше не буду, – сказала я. Ненавиджу сперечатися з мамою.

– Про цуцика я бачила сон. Наче ви підібрали десь його, чи купили, не пам’ятаю. Так от. Ви думали, що цей цуцик – дівчинка, а воно насправді – хлопчик. І ви були дуже здивовані, ти начебто зраділа, а от Рудий зніяковів чомусь.

«Нісенітниця якась», – промайнуло у моїй голові.

– А я уві сні вам кажу: «Діти, навіщо ви купили цуцика, він же зжере нашу морську свинку, ви про неї подумали?»

Я забухикала, щоб не розреготатися: мама так серйозно ставиться до своїх слів та снів, що мені краще бути трохи стриманішою, бо сміху вона не вибачить нізащо.