Розділ «Забавки з плоті та крові»

Рудий сказав, що, мовляв, він нікому не дозволить собою керувати, що його життя – це його життя, його звички – це його звички, а якщо комусь не подобається він сам чи його спосіб існування, то цей хтось може забиратися до біса. Една мовчки вислухала його обурення, пішла до кімнати, зібрала валізу, а коли він, втомлений від випитого та безсонної ночі, заснув, подалася з дому. Жодних цидулок вона не залишила.

Незважаючи на вимолювання пробачення та обіцянки Рудого надалі бути слухняним хлопчиком, Една до нього так і не повернулася. Сувора скандинавська дівчина. Якщо не брати до уваги плетіння косичок (у будь-кого з нас є якісь дивацтва), Една мені подобалася, мушу визнати, що інколи мені її не вистачає. Я впевнена, що Рудий досі її кохає.

Отже, з одного боку, я хотіла бути подругою Едні, а вона не хотіла бути моєю подругою. А з іншого, товаришувати з Христиною та Лесею я не могла фізично, хоча вони були й не проти цього. Єдиним моїм приятелем завжди залишався Рудий. І тільки тепер з’явилася Еріка, незграбна, чесна і смішна, котрій до того ж не було де жити, і вона подобалася мені. Тому я не збиралася здаватися щодо Еріки, Рудий це розумів і через те дуже злився.

Тієї ночі ми гомоніли до ранку з перервами на каву, миття посуду та туалет. Рудий переконував мене, що Еріка – повія, злодійка, збоченка й витрішкувата. Я наполягала на тому, що хочу мати подругу і що Еріка – саме та подруга, яка мені потрібна. Еріка не виходила з кімнати. Цікаво, у неї такі міцні нерви чи вона зовсім нас не чула? Може, вона глуха? Така ж глуха, як перфоратор, котрим я люблю прикидатися, коли починаю вити? Бідна глуха Еріка. Дружба сліпої та глухої, – напевно, це припало б до вподоби Віктору Гюґо. Може, і його мій брат вважає за збоченця. Хтозна. На цьому етапі я відстояла Еріку та її перебування в нашому домі. Але Рудий успадкував характер мами, і тому я маю підозри, що він не здався. Рудий дуже вперта людина.

Частина п’ята

Страховиська Ерики(а)

Я так зрозумів: якщо Рудий вночі не заходиться в істериці (як може чоловік так високо резонансувати, йому цілком до снаги замінити на оперній сцені Валентину Степову, у мене вуха від його галасу болять, а доводиться прикидатися глухим; не вилазити ж із кімнати, до того ж у його піжамі, щоб сперечатися), то він все одно не мовчить, а давить хропака. Я десь вичитав, що майже всі люди хроплять після того, як їм виповниться тридцять років. Приклад Рудого дуже переконливий, тепер залишилося почекати рік, поки і я стану тридцятирічним, відтак прислухатися до себе вночі.

Приклад Рудого не може не засмучувати й не може не сприяти народженню цілих зграй лячних думок. Так самодостатньо хропіти здатна тільки людина, у якої немає совісті. Я знаю, про що кажу. Як можна дожити до тридцяти років, щоб не зробити комусь або собі якоїсь гидоти, котра змушує совість ворушитися і заважає смачно давити хропака? Та це неможливо, тому Рудий совість кудись подів, я так підозрюю, що він її комусь вигідно штовхнув. І хтось відчуває на собі тиск двох совістей, а Рудого не катує жодна. Непогано влаштувався.

Визнаю, що коли не зважати на погляди Рудого та на його слова, жити мені тут подобається. Тут немає матері, я не ходжу на роботу, бо мені здається, що живу чужим життям, у якому немає місця моїй роботі. Роботі того Еріка, котрий ще позавчора розпочав ранок ерекцією, а відтак уже цілих два дні поспіль її не дочекався. У дівчат ерекції не буває, шкільні книжки з анатомії у цьому сенсі нам не брехали. Це настільки зворушливо: відчувати себе дівчиною, до того ж подругою такого небесного створіння, як Міра.

Мабуть, так ще буває в Едемі, хоча мені важко уявити собі Едем, по якому постійно вештається Рудий. Він не спускає з мене очей, хоч замість цього радо спустив би курок, щоб здихатися Еріки раз і назавжди. Я його розумію, він дбає про Міру, він не може бути впевненим у тому, що я її нізащо не скривджу, він навіть не може бути впевненим у тому, що я, врешті-решт, не вкраду його улюбленого рушника помаранчевого кольору. Добре, що я прихопив із дому одну сукню і пару спідниць. Це дозволяє мені не ходити з ранку до вечора в джинсах чи в штанях. А то Рудий ще, чого доброго, розгледить у мені чоловіка, бо я стаю необачним. Так, Міра – сліпа, але цей молодик має гострий зір, до того ж він сам по собі дуже прискіпливий.

Хоча це я вже занадто перестраховуюся (із віком ми стаємо безпідставно полохливими), адже у наше рухливе століття дівчата віддають перевагу штаням. Я це перевіряв експериментальним шляхом. Колись розсівся в ресторації, і, поки чекав замовлення, – а тамтешні офіціанти з ярличками-цінниками «Павло», «Дмитро» та «Тетяна» не звикли поспішати, – я вирішив підрахувати, скільки жінок пройде в спідницях (сукнях), а скільки в штанцях, штанях-капрі, бриджах, шортах (ви, напевно, відмітили мою схильність до використання наукового підходу – це у мене від матусі). Отже, за час мого чекання на замовлення повз мене пройшло двадцять сім жінок. Лише три з них були у сукні (спідниці). Одна бабуся у квітчастому сарафані. Одна жінка похилого віку в сучасному діловому костюмі шоколадного кольору. І ще одне замріяне створіння в замалій спідничці, але у того створіння були ноги, наближені до ідеалу. Звісно, що та малеча про це знала й усвідомлювала свою грізну, безсоромно голу зброю. Усі інші дівчата віддали перевагу джинсам, елегантним капрі, в які насилу втиснули апетитні сіднички. Більшість моїх співвітчизниць не дурні попоїсти, тому цицьки й сідниці в наших дівчат те, що треба. На мій, звісно, хижацький погляд. Звичайно, багато чого ще залежить від форми, наприклад, сідниць, але це вже довга розмова. Іншим разом.

– Доброго ранку, Еріко.

Визнаю, що цей голос спроможний повернути мене до життя. Це – Міра.

– Привіт, – посміхаюсь і відразу помічаю, що у неї червоні очі.

– Ти плакала? – прямо питаю у своєї подруги.

– Нічого страшного. Просто наснилися жахи. Тобі сняться жахи? – цікавиться Міра.

Ще б пак, мені сняться жахи, от хоча б сьогодні, наприклад, мені наснилося, що я став імпотентом.

Я тільки-но заходився доводити дівчині (мені здається, то була манекенниця Лінда Євангеліста), який я міцний красень, як усе зникло. У буквальному сенсі цього слова. Усе кудись зникло. І Лінда сміялася. Копнула мене стрункою ногою, а поки я безпорадним снопом валявся під ліжком, вона надзвонювала своїм топ-подругам, встигнувши ославити мене на весь модельний світ. Таке вже стерво, тепер я розумію, чому її кинув Кайл Маклахлен (це такий американський актор, він грав федерального агента Дейла Купера в культовому серіалі «Твін-Пікс»).

Але ж я не можу розповідати подібне Мірі! Дівчина, якій наснилося, що вона імпотент, це вже саме по собі – страхіття.

Які жахи сняться дівчатам? Може, їм у страшному сні мариться, як хтось лізе їм у трусики? Але ж це не завжди жахливо, можливо, цей хтось – сексуальний хлопець із їхніх дівочих мрій. Чому, чому я ніколи не цікавився снами своїх подружок? Байдужий пень. Тепер розплачуватимуся за своє недбале до них ставлення. Я пробухикався. Сказав: так, мені постійно сняться жахи, найжахливіші жахи, які тільки може уявити собі людство. Міра пожвавішала.