Розділ «Останній гетьман»

– А що ти скажеш, Олексію?

Іван Шувалов пхикнув у кулак, мовляв: «А що він скаже, малоосвічений мужик. Він про волів може…»

– Все, що ви кажете, – так, – як завжди спокійно, з легкою іронією відказав Олексій. – Але Московія – єдина країна, де з презирством ставляться до всього свого, і до мови насамперед, хоч своє погане намагаються нав’язати всім інородцям. Отож оце ваше іноземне виховання веде до незнання свого рідного.

Всі сиділи ошелешені. А Єлизавета тріумфуюче подивилася на Івана Шувалова: от тобі й мужик, от тобі й темний. Вона видавала себе прибічницею всього московітського, послідовницею Петра й, трохи жартуючи, навіть називала себе націоналісткою.

А Олексій бавився блискучим ґудзиком на своїм, схожім на кунтуш, камзолі, й казав далі:

– Ось я був у селі й по дорозі спинився в одного священика. Вся його бібліотека – дві книги: одна нашого Яворського про камінь віри, й друга – Житіє святих. Його племінник від безділля вивчив ці дві книги й здобув славу великого вченого. А ще потім йому до рук потрапила книжка геометрії, він вивчив фігури, не знаючи їхнього смислу, малював їх, і його вважають чаклуном. А школи в селі немає. Й ніде по Московії немає шкіл. Звідки ж взятися вченню?

– А у вас, у Хохляндії? – спалахнув Іван Шувалов.

– У нас завжди були школи. Оддавна. Братські. І тепер є. І церковні, і світські. І Академія в нас.

– Так, так, – підкинув Воронцов. – Он Теплов пише, що твій Кирило збирається відкрити ще дві академії, одну в Києві, а другу в Батурині. Щоб утерти носа столичній.

Самостійність гетьмана давно викликала в Петербурзі невдоволення. Йому заборонили затверджувати виборних полковників, оточили всілякими радниками, підпорядкували Сенату Київ, скасували внутрішнє мито, аби гроші не йшли в гетьманську скарбницю. В його діяльності бачили прагнення до утворення монархічної держави. Олексій нічого не сказав, тільки переглянувся з Єлизаветою, вони зрозуміли поглядами одне одного. Розуміли ще з тієї далекої ночі, коли говорили про своїх дітей.

Розділ чотирнадцятий

Кирило показував своїй дружині, Катерині, столицю – Батурин. Такою, якою вона мала стати в майбутньому. Власне, Батурин уже сьогодні був столицею, Кирило переніс сюди свою резиденцію з Глухова. Поки що жили в дерев’яному палаці на Батуринській горі над прірвою. Це має бути столиця, найкраща в Європі. Сьогодні іноземці зачудовуються й Глуховом, кажуть, що це одне з найчепурніших міст Європи. Але Батурин… Батурин має стати центром науки і культури. Звісно, багатством він не перевершить Москву і Петербург. Але що те багатство! Московія була, є і буде вовіки вічні країною жорстокості, дикості й безкультур’я. Он при дворі всі ходять у діамантах, шовках, а навіть обабіч дороги від Петербурга до Москви валяються дохлі коні й треба затуляти носа напахченою французькими парфумами хусточкою. Шаркають по паркетах по-французьки, пришивають діамантові ґудзики, слухають італійські опери й забивають батогами до смерті кріпаків, і в самій царській династії – синовбивці, братовбивці, жоновбивці.

Найперше в Батурині має бути найкращий у Європі університет, і він мусить мати авантаж перед Московським і Петербурзьким. А вже його вихованці понесуть світло по всій Україні.

Вони йшли стежкою, протоптаною в руїнах. «Тут ступала нога Мазепи», – подумав Кирило, подумав жаско, і йому стало якось терпко та високо на душі. Сам не знав чому. Якось він сказав Скоропадському: «Мазепа був останнім гетьманом України». Й не доказав: а він сам?

– Ось тут буде університетська церква, – показав Катерині. – А отам – сам університет. Тут будуть кафедри: філософії, юриспруденції, красномовства, історії, математики, теоретичної і практичної фізики, хімії, природознавства, анатомії, отам буде анатомічний музей. Богословської кафедри не буде, цим нехай займається Могилянська академія. Ректор обирається, вступниками можуть бути всі…

– І кріпаки?

– І кріпаки. Якщо він виявиться ні на що не здатний – нехай повертається до пана. І буде підготовча семінарія на сорок учнів на стипендії. Мають вивчати латинську граматику, латинських класиків, французьку й грецьку мови, діти з шляхетних родин мають вивчати фехтування й танці. По закінченні навчання – захист наукових праць.

Кирило розповідав те, що вже було написано в його паперах.

– Народ український має потребу і нахил до навчання і наук, як ніякий інший.

Він розпалився, Катерина вже не стільки слухала його, як дивилася на нього. Вийшла заміж за нього з волі імператриці, доволі довго була байдужою, а потім почала все більше й більше прихилятися, закохуватися. Схилялася перед його розумом, його послідовністю, одержимістю – він геть не схожий на всіх отих петербурзьких аристократів, для яких увесь сенс життя полягає у високому чині, блискучих ґудзиках і келихах шампанського.