Розділ «Андрій Курков Лагідний янгол смерті»

Казах відсьорбнув чаю з піали, потім наче згадав про щось і знову схопився на ноги. Знову почимчикував до верблюда. Повернувшись, простягнув Петру гарно запаковану китайську шовкову краватку.

— Вазьмі, на пам’ять! — сказав він, усміхаючись. Здивований його щедрістю, я раптом звернув увагу на полковника, який так само пильно стежив за казахом. Ув очах полковника прочитувалася тривога.

— Мурате, — сказав він неголосно. — Тобі небезпечно тут довго залишатися...

Мурат подивився на полковника, усміхнувся, підхопився на ноги та знову подався до верблюда. Повернувся з коробкою патронів.

— Вазьмі! Я бачу — ти хароший чєловєк!

Полковник дістав із кишені гаманець, простягнув Мурату десять доларів.

— Ти что, я тебе обідєл? — злякано запитав казах.

— Це погане місце для тебе, — сказав Тараненко. — Зрозумій! Ти зараз увесь товар подаруєш, а чим дітей і дружину годуватимеш? Га?

Казах замислився. Обличчя його поступово бліднуло. Він наче щось почав розуміти.

— Спасіба, — сказав він тремтячим голосом. — Все рівно вазьмі, — він простягав коробку патронів полковнику. — Бальшоє спасіба! Я бачу, щось не так... Говорили мені — не ходи сюди, тут проклята земля... без усього можна лишитися... Спасіба!

Полковник примусив казаха взяти десять доларів і тільки потому прийняв із його рук картонну коробочку з патронами.

— Ти краще іди звідси, — повторив Вітольд Юхимович. — Зажди хвилинку! — Він дістав іще одну купюру. — Продай два «Снікерси».

— Пачєму «прадай»? — ображено запитав казах. На його обличчі відбулася зміна виразу, він наче страждав від фізичного болю, губи його напружилися, розтягнулися, він знову звів їх докупи.

— Продай! — повторив полковник.

Мурат слухняно кивнув і приніс два «Снікерси». Взяв у полковника купюру.

— Решти не треба, — сказав Вітольд Юхимович. — А «Снікерси» Галі віддай!

Хвилин через п’ять, кивнувши замість слів прощання, Мурат утік від нашого вогнища, потягнув за повіддя верблюда, який упирався і не бажав рухатися швидко.

Ми проводжали його поглядами, доки вони обидва не зникли за піщаним гребенем.

— Ось, — зітхнув полковник. — Це саме те, що вивчав майор Науменко. Матеріальний прояв національного духу. Українського національного духу... Слабкий казах...

— Але ж звідки воно тут? — несподівано запитав Петро.