Розділ «ВБОГИЙ ЖАЙВОРОНОК»

Не той орел, що літає,

А той, що лег­ко сідає,

Не той бідак, що без ха­ти,

А в ко­го схотінок ба­га­то.

Ласощ ло­вить ри­бу й звірі,

І птахів, що вий­шли з міри.

Ліпший-бо су­хар з во­дою,

Аніж цу­кор із бідою.

Летів Са­баш повз бай­рак. «По­ма­гай­бі, ду­бе!» - ска­зав він на вітер. Але нес­подіва­но з-за ду­ба про­лу­на­ло:

- Де не че­каєш і не га­даєш, там тобі при­ятель бу­де…

- Ба-ба-ба! О люб'язний Не­ме­се! - ви­гук­нув від ра­дості Са­­баш, уздрівши дят­ла на наз­висько Не­мес- Ра­дуй­ся, і зно­ву ка­жу - ра­дуй­ся!

Немес. Чо­лом тобі, дру­же мій! Бла­гос­ло­вен­ня бо­гові, що оберігає те­бе від сил­ку­ван­ня!

Сабаш. Що та­ке сильце, я ро­зумію, а що зна­чить сил­ку­ва­­ти­ся - не знаю.

Немес. Наш брат птах, ко­ли по­па­дає в сильце, тоді сил­ку­ється, тоб­то рветься, ки­дається і б'ється, аби вир­ва­тись.

Сабаш. Поз­бав, бо­же, від сеї пе­чалі!

Немес. А я тільки-но з то­го край­нього ду­ба ди­вив­ся на пе­чальне ганьбисько. Пог­лянь! Чи ба­чиш нап­ну­ту сітку? Не ми­ну­ло й го­ди­ни, ко­ли в ній, нав­ко­ло неї коїло­ся щось страш­не, як об­ло­га Бен­дер. Гу­ля­ла там дю­жи­на те­тер­ва­ків. Але ко­ли най­гучніш стри­ба­ли, гор­ла­ли і тан­цю­ва­ли, же­­ру­чи на пов­не гор­ло, рап­том впа­ло на них сильце. Бо­же мій, який ве­реск, гергіт, хлепіт, сту­котіння, шум, страх і бо­р­­сан­ня! Тоді вибіг ло­вець і всім їм по­пе­ре­ла­му­вав шиї.

Сабаш. Чи ж вря­ту­вав­ся хто з них?

Немес. Двійко, а реш­та за­ги­ну­ла. Чи знаєш Фрид­ри­ка?

Сабаш. Знаю. Він доб­рий птах.

Немес. Воісти­ну те­тер­вак він доб­рий. Ото він і про­летів повз ме­не.з бен­ке­ту, губ­ля­чи в повітрі пір'я. Лед­ве я пізнав йо­го: зля­ка­ний, розтріпа­ний, зімну­тий… як ми­ша, з якою пог­рав­ся кіт; а за ним зда­ле­ку брат йо­го.