Оголений нерв: роман

— Потрібно запросити Антона, — нагадав Геннадій.

Зателефонували, але виявилося, що він на роботі. Дениса не запрошували, бо все одно дружина не відпустить.

Хлопці поскладали інструмент, який великим віялом лежав біля мікроавтобуса, зайшли в гараж, примостилися хто де може. Незабаром вони пили пиво й говорили про автівки. Усі зійшлися на тому, що «форди» витривалі та надійні, але будь-яку автівку потрібно тримати в належному стані.

— Тепер можна оформляти ліцензію, брати свідоцтво та патент, — сказав Геннадій. — Підкажеш, Іване, з чого починати?

— Ти що?! Який патент? Яка ліцензія? Спочатку дай об’яви у місцеві газети та на сайти, «набий» своїх клієнтів, а тоді вже думай про оформлення документів.

— А якщо зупинить ДАІ? — поцікавився Гена.

— Скажеш, що знайомих везеш або собі щось купив. Узагалі, дешевше впхати менту в кишеню купюрку, аніж офіційно все оформляти. Звідки ти знаєш, що у тебе буде стільки замовлень, що вистачить усе сплатити? Тебе ніхто не запитуватиме, чи заробив ти на патент і податки, чи ні — маєш сплатити день у день, бо буде штраф, пеня і таке інше. Та й з оформленням не все так легко. Потрібно визначитися і вказати, що саме ти будеш возити. Якщо харчі, то санстанція тебе дістане, якщо людей, то страховка дорога.

— Ого скільки проблем, — почухав потилицю Геник, — може, й справді поки без оформлення попробувати?

— Ти прислухайся до порад Івана, — зауважив Яшка, — він у нас бізнесмен і вже на цій підприємницькій діяльності собаку з’їв. Везунчики ви! — зітхнув він. — А в мене ніколи не буде ні автівки, ні власного житла. Усе, що зароблю, йде на комунальні платежі, деякі харчі та горілку для батьків, — мовив сумно. — Дістали вже так, що далі нікуди! Усе життя зводиться до випити-похмелитися і так до безкінечності. Мені здається, що вони колись давно один раз випили й до цього часу похмеляються.

— Усе у твоїх руках, — сказав Льоня. — Якщо нічого з ними не можна зробити, йди з дому.

— Куди?

— Винайми квартиру, хоча б кімнату в гуртожитку, влаштуйся на гарну роботу, візьми кредит у банку й купи автівку, — порадив Льоня.

— Усе по поличках розклав, — зіронізував Яша. — Є такі, хто вляпався в кредити, а тепер не знають, як з того лайна вилізти.

Усі знали, що йдеться про батьків Івана. Його мати взяла кредит під забудову. За два роки побудували та відкрили невелику продуктову крамницю, бо доти роками стояли на ринку в металевих контейнерах і в спеку, і в морози. Усе було добре, поки курс долара не зріс удвічі. «Приватбанк» не пішов ні на які поступки, тож взяли ще один кредит на батька, потім ще й на Івана, але їх знову чекала невдача — фінансова криза в країні. Врешті-решт, банк вчинив за напрацьованою схемою: він найняв бандюків із Луганська, які, попри те, що частина магазину була в оренді і ще тривала судова тяганина, силоміць викинули матір Івана на вулицю, без усяких судовиконавців. А на додаток, щоб тітка Аліса не здіймала галас, вдарили її пляшкою по голові на очах доблесної сєвєродонецької міліції.

— Як у вас зараз справи? — поцікавився Геннадій. — Є світло в кінці тунелю?

— А ніяк! Навіть справу про завдання тілесних ушкоджень не відкрили!

— Чому?! Тітка Аліса ж пройшла судову експертизу? — спитав Гена.

— І що з того? У нас правий той, хто має владу і гроші. Хто я і хто такий Коломойський?

— Для всіх є одна буква закону.

— Можливо, десь у якійсь країні й існують закони, а у нас їх нема. Закони тебе торкаються тоді, коли ти щось винен державі або тому ж Коломойському. Не є великим секретом, що всі банки щомісяця несуть хабарі нашим суддям, щоб ті приймали рішення на їхню користь, — пояснив Іван. — Ось ми вивернулися навиворіт, щоб заплатити адвокату, але що він може зробити?