Розділ «Євгенія Кононенко БАБУСІ ТАКОЖ БУЛИ ДІВЧАТАМИ»

— А від Марусі не вимагалося!… То тобі все відомо? — із жахом кричить бабуся!

— Усе! — відповідає мама. — Відбила чоловіка в Марусі, а втримати його не змогла! Він, коли був одружений з тобою, зустрічався з Марусею саме в тій кімнаті, де зараз живе Лізонька!

— Яка все чує!

— Вона вже велика! Шила в мішку не сховаєш! Немає таємниць у цьому світі!

— Я вас берегла від усього, а ви все довідалися з чорного ходу! Поїхала до Америки розшукувати того поганого Бусурмана! Я думала, вона викладати в університеті поїхала! А вона поїхала до Бусурмана!

— Я викладала в університеті! А батько мене сам знайшов! Він давно стежив за моїми публікаціями!

— І ти йому сказала, що то я виростила тебе науковцем, а не він?

— Не ти, а Маруся. У якої ти відбила нареченого!

— А вона потім у мене чоловіка! То тобі направду все відомо?

— Навіть те, у якій лікарні ти була три роки, поки Маруся сиділа зі мною, крихіткою! — відповідає мама.

— Я в тій лікарні була лише чотири місяці, — схлипуючи, відповідає бабуся, — а потім лікувалася у приватного психіатра.

«Як же мені писати есе „Мій рід“, — думає Ліза, яка нервово прислухається до лайки мами з бабусею. — Чи не писати взагалі?..»

Ось уже скоро й пізня осінь. А потім зима. Мама заледве, після тривалих вимог бабусі, знайшла економку, яка в них не мешкає, лише приходить на кілька годин. Непривітна жінка, яка дозволяє іменувати себе Галею, але то пересолить, то переперчить, хоча бабуся вимагає не перчити взагалі.

— Це ж смачно! — захищає свої позиції Галя й перчить знову. Але від дому їй не відмовляють, бо вітамінні напої вона все ж варити навчилася, а без цього бабуся не може.

По вихідних мама з Лізою ходять обідати в «Пузату хату».

— Це правда, що бабуся лікувалася у психіатричній лікарні? — з жахом питає Ліза.

— Правда. Але не зважай на це. Колись це справді розглядалося, як щось страшне. Але в Америці таке трапляється з кожним п’ятим. Воно в неї минулось і не повернулося, хоча лікувалася вона дуже довго. Її мати, моя бабуся, якої я не знала, саме тоді померла. А з Марусі зробили економку, хоча вона теж була і гарна, і розумна. Джон Бусурман…

— То… твій батько і мій дід?

— Так! Але я його не знала! Щось заважало мені назвати його татом. Але з нами все ОК, в Америці діти до батьків нерідко звертаються на ім’я. Йому подобалося, коли я називала його Джоном! Я тебе неодмінно з ним познайомлю! Він класний!

— Чому ж бабуся з ним не ужилася?