Розділ «Юрій Андрухович Листи в Україну. Вибране»

Чи легко упіймати застояне повітря

провулків, архаїчних, немов дагеротип,

коли твоя робітня — завалена дровітня,

і не виходять очі, а іноді роти?

І хто нарешті винен, що з нас такі моделі,

що клацає намарне пащека-апарат?

Таким, як наші, пискам — не місце у музеї,

бо ми — не те що камінь чи дикий виноград.

Та все ж фотографуєш. Ці невиразні більма

наповнити душею і зберегти в роках…

Яка уважна камера, яка чутлива фільма —

просвічують бретельки і вени на руках.

Бо ми кудись течемо й минаємо щомиті,

а з річкової твані волого світить рінь —

коли навколо тьмяно і контури розмиті,

потрібен фотоспалах, як блискавка прозрінь,

потрібно трохи солі, щоб очі проявити,

щоб нас отут зібрати, немов довкіл стола.

Ще мить — і оживемо. Не гнути й не кривити!

І сохнуть, мов полотна, послання від Павла.