Розділ ІІ Альфа і Омега

Стояла, чекаючи на Тараса. Одна з його валіз десь загубилася, випадково відправили не на ту лінію. Підійшла до вікна і здивовано завмерла… На підвіконні сиділа чайка й уважно дивилася на неї. Що тут робить чайка і чи взагалі тут, у Лондоні, можуть бути чайки? Придивилася уважно! Леле! То була та сама чайка. Чорний птах з білими крильми. У нього трохи скривлена верхня частина дзьоба, наче її хтось прищемив… Постукала по шибі, зганяючи птаха. Той навіть не ворухнувся, продовжував уважно дивитися на неї… Приклала руку до того місця, де у птаха голова, наче хотіла погладити. Птах замружився, і раптом вона помітила, як з його ока котиться щось прозоре… сльоза… чи вміють чайки плакати?

– Магдаленочко? – за спиною почувся голос Тараса. Озирнулася. – Усе, знайшов, можемо вирушати.

Чоловік прочитав збентеження на її обличчі:

– Що трапилося, люба?

Махнула рукою в бік птаха:

– Там чайка і вона плаче.

Тарас кинувся до вікна:

– Хто, Магдусю, хто плаче?

Магдалена перевела очі на шибу. Там було порожньо. На підвіконні лежали дві пір’їни – чорна та біла. Враз їх підхопив вітер та закружляв у танці, відносячи кудись угору, туди, де інколи бувають чайки та янголи…

Згадала свій сон з чорними хрестами. «Цвинтар похованих надій». Зітхнула. То вже поминки, напевне, бо таке ввиважається?…

Вони їхали в таксі. Тарас проводив для неї екскурсію, захоплено розповідаючи про столицю Великої Британії й запевняючи, що місто їй сподобається:

– Це супер-пупер місто, сонце! Місто на Темзі! Подивитися в Лондоні справді є на що. Лондонський Тауер, Собор Святого Павла, Букінгемський палац, Вестмінстерське абатство… Тут музеїв і галерей більш ніж три сотні. Лише Британський музей чого вартий! Це ж величезне сховище археологічних знахідок, привезених з усього світу. А Національна галерея? Вона відома своєю колекцією європейського живопису. Цікаво буде, Магдусю, і в музеї громадського транспорту, а ще в будинку-музеї Фрейда, Діккенса і Шерлока Холмса. Круто, нє? А фортеця Тауер – резиденція королів і разом з тим в’язниця. Уявляєш! А Біг-Бен? Зараз там палата лордів. Варто поглянути і на зміну караулу біля Букінгемського палацу. Це щоденна церемонія, у якій бере участь королівські піша і кінна гвардія в супроводі оркестру. А місто з висоти пташиного лету можна побачити зі скляної кабінки «Лондонського Ока». Це так приголомшливо! Пам’яток у Лондоні ну дуже багато. Потрібно, напевно, не один раз побувати в цьому місті, щоб побачити все, що хотілося б. І ми з тобою це зробимо, правда ж?

Вона мовчки хитала головою. Байдуже все, байдуже…

Готель з вікнами на Біг-Бен. Мокра та непривітна зима за вікнами. Англійська зима, яка не цілує землю сніжинками, а кропить її щедро сирим дощем… Тарас запопадливо замовив двокімнатний номер. Він її не квапить і не зобов’язує ні до чого, коли буде готова – хай скаже. А якщо не буде? Знала, що не буде ніколи готова переспати з ним, та не стала про це казати зараз. Може, згодом.

Тарас щось вирішує по телефону у своїй кімнаті. Ага, у кожного своя кімната. Єдина типу незручність, що ванна кімната у них спільна. Але в ній є двійко дверей: Тарас зі своєї може вільно потрапити у ванну, а вона – з власної. Магдалена заходить у ванну. І що тут так непривітно гуде? Магдалена уважно вслухається. Велика простора ванна, напевне розміром як її вітальня у львівській квартирі. Та не розміри ванни її вражають, а те, що вловлювало вухо, а тепер і око. Гул. Високо-високо, аж під стелею, у самому кутику сплів тенета павук, і в ті тенета щось потрапило – мале, живуче та пискляве… Але вона не стане його рятувати, бо то англійська муха і англійський павук, і все має бути так, як має бути, бо не всі мухи хочуть бути врятованими.

Боже, що за каша в голові?

Тарас щось бубнить за дверима. Вона відкриває воду, хай думає, що вона миється, і хай вона не чує, як кличе на допомогу муха, що потрапила в тенета, і як стукає по ринві англійськими закаблуками англійський дощ… Біля дверей, що ведуть до Тарасової кімнати, стоїть м’яке зручне крісло. Магдалена зручно всідається – голова важка від звуків і від думок. До того всього ґвалту – павук, муха, вода, дощ – додається голос Тараса.

Божевільні хористи:

– Дз-з-з-з-дз-з-з-з-з-з!

– Крап-крап-крап, – дощові закаблуки-закаблуки-закаблуки…