Розділ «Частина 1 Пролог»

Робити щось. Треба.

Боротися!

Вона не дозволить їм заввиграшки вбити її. Допомога. Попросити про допомогу. Кого? Хто здатен допомогти? Їй. Зараз.

Бог!

Бог.

Бог?

Hi!

Сміх.

Тільки не Він. Не допомагає. Таким. Як. Вона. Не допоміг. Їй. Тоді. Прокляв її. Й усіх подібних до неї. Марно просила. Марно благала. Тоді. Не пожалів її. Не зглянувся.

Марно стукала в зачинені брами неба. Як там було? «Коли не прийдеш до Бога — Його ніколи немає вдома».[2] Марно просила про допомогу. Не почули. Не допомогли. Ні. Гірше. Почули. Усе він чує. Та не допомогли. Не зволили. Не вважали за потрібне. Просила не бути такою. Не робити цього з нею. Зупинити все. Не допомогли тоді — не допоможуть і тепер. Він віддав її вовкам. Богам з нелюдськими обличчями. Бог-ворон. Бог-вовк. Боги в масках. Вони теж не допоможуть. Віддав її іншому світу, іншому небу.

Йде полем, що рясніє червоними й блакитними квітами. Туди — у далечінь. Безкінечною дорогою. Де схід? Десь там у пшениці на жердині сидить бог-ворон. Де південь? Не може відшукати його. Де захід? Пшениця пароститься, вивищується над нею, вона проштовхується крізь жнива, бо голос кличе, голос шукає її. Де північ? Живе тіло неба, її тіло, нелюдський голос розриває, з-під пальців сльозиться кров — блакитна кров неба й червона кров тих, які не знайшли бога-ворона серед зерен, що, падаючи у небо, проростали дощем. Бо не було бога-ворона серед зерен і не було його серед колосся, а був у кожній зернині, й ті, що не знайшли його, не прийшли на голос й не прозріли усередину себе, й не проросли усередину неба — були приреченими.

Вибух.

Вибухнуло.

У небі?

Небо?

Сонце?

Закинула голову.

У жирандолі перегоріла лампа.

Де твій Бог?

Ні, не так.