Розділ «Частина 1 Пролог»

— Помиляєтеся, — тон ставав дедалі співчутливішим, — усе ще можемо запропонувати вам доволі багато. Другий варіант. Віддаєте себе до рук Інквізиції, йдете на співпрацю. Тепер підраховуємо користь, — він почав загинати пальці. — Уникнете арешту. На час судових процедур залишатиметеся на свободі. Відтак відбудеться засідання суду й триватиме щонайбільше півгодини — абсолютно лояльний розгляд справи. І жодних глядачів, репортерів, спалахів фотоапаратів, бридких знімків у газетах, брудних питань. Вас передадуть Інквізиції. Трибунал розгляне справу й теж ухвалить смертний вирок. Це в двох варіантах, на жаль, збігається. Але буде, підкреслюю, зовсім інший вирок.

Хтось заткне цей бісів годинник?

— Хіба смерть не завжди одне й те саме? — Вона нарешті зважилася підвести на нього очі.

Хтось його заткне?!!

— Це ще як сказати, — пильний погляд. — Після оголошення вироку вас не вкинуть до брудної вогкої камери, де ви сахатиметеся, гарантую вам, від кожного шереху, а охоронці жартуватимуть настільки брутально, що від тих жартів захочеться блювати, як і від тієї гидоти, якої, я підозрюю, ви не зможете їсти. Крім того, ніхто не стежить, наскільки довго охоронці затримуються в камерах, — він нарешті відвів очі й зробив паузу. — Погодитеся на наші умови — і після вироку повернетеся додому — на тиждень, може, на два. Заспокоїтеся, призвичаїтесь до думки про смерть. Відтак вас помістять до спеціального закладу, це, підкреслюю, не в’язниця, радше, заміська вілла. Там перебуватимете ще якийсь час. Умови дуже комфортні, кухня вишукана, до вас добре ставитимуться — персонал ж бо підібрали чудовий.

Боже, пошли одного зі своїх ангелів…

— Кат там також чудовий? — тепер уже вона дозволила собі всміхнутися, але усмішка вийшла фальшивою.

Заткнути цей годинник.

— На вашому місці, я б не посміхався так. У вашому становищі це, — його голос стих і посумнішав, — має хвилювати вас понад усе. Не уявляєте, як багато таке важить. Власне, це головна перевага. Все скінчиться швидко. Може, навіть болю відчути не встигнете. До того ж усе відбувається у значно спокійнішій, майже домашній атмосфері, усі не так хвилюються. Не раджу вибирати людське правосуддя й публічну страту. Не раджу. Тепер хочете запалити?

Випустіть!

— Ні, налийте трішки коньяку. Коли суд?

Ще трохи, й усе скінчиться. Пил на підвіконні.

— Розумниця, зазвичай просять час на роздуми. Тримай візитну картку, за кілька днів передзвониш, повідомлю дату суду.

Ще трохи. І все ж таки у нього красиві руки.

— Самі передзвоните.

Тиша.

4. Між часом

Опинившись на вулиці, затрималася біля будівлі Інквізиції. Перевести дух. Підвела погляд. Звичайна будівля. Старезна. Сіра. Навіть натяк на прикраси. Слабенький. Напад сміливості, викликаний, мабуть, алкоголем, минув.

Доля.

Майбутнє лопнуло, наче дурнувата дитяча кулька. Воно ще трохи розмите, але безжальне.