Розділ «Дара Корній Зірка для тебе»

— Звісно, і козу Дуню, і…

— Ні поросяток я не люблю, вони смердять… А що було далі?

— А далі Місяць сказав, що Зірка житиме як людина довго і щасливо, аж поки не помре. А от коли закінчиться її людський вік, вона знову повернеться на небо і вже не пам’ятатиме того часу, як була людиною.

— Сумно, — сказала Зоряна.

— Чому? — здивувалася бабуся.

— Бо я не пам’ятаю, якою я зіркою колись була і як мене звали.

— А я знаю, — хитро підморгує тітка Калина.

— Ах, знаєте? Звідки? І як мене звали? — закидала питаннями жінку зачудована мала.

— Звідки? Бо стара вже і розумію мову Місяця, він інколи з тобою розмовляє, та ти його не розумієш.

— А мама розуміє його мову? — запитувала серйозно Зорянка.

— Ні, мама не розуміє. Мама ще молода.

Це наче все пояснювало…

— Тоді як мене звали, коли я жила там? — і мала тицяє пальцем у темне вікно, яке виблискує зорями.

— Літавиця тебе звали, — ніжно гладить бабуся дівчинку по голові. — А Літавиця має цікаву здатність, люба моя дівчинко. Жити для когось, не для себе. І добре, коли той хтось то зрозуміє, тоді і Зірка, і той, для кого вона зійшла з неба, щасливі.

— А я, тітонько, чия?

— Виростеш — дізнаєшся.

— Як?

— Відчуєш.

— Тітонько, а коли він того не зрозуміє? Що тоді? — не вгавала цікава мала.

— Тоді, тоді… Що може зробити Зірка тоді?