Розділ «Дара Корній Зірка для тебе»

Отак у Сергія з’явився в Кримських горах перший друг — і слухач, і спостерігач…

Одного плаксивого вечора, коли небо затягнуло сірим смутком і Сергій не пішов на роботу, дістав з-під ліжка Зірчину коробку. Єдине матеріальне, що залишилося після дружини, він тримає у ній. Вірші, малюнки, фотографії… Крук усівся навпроти, уважно спостерігаючи за чоловіком. Сергій розкрив зошит, прочитав уголос:

Буду я морем твоїм

з припливами

і відпливами.

Буду я горем твоїм,

ніжністю

неможливою.

Буду зорею тобі,

буду далеким полюсом.

Птахою — у журбі,

сповіді тихим голосом…

Сергій витягнув іще один. Ніжно гладив зелену обкладинку пальцями, читав те, що написане зверху: «Щоденник». Зірка вела щоденники, то було ще до їхнього знайомства. Коли вони зустрілися, майже перестала.

— Почала нове життя, — говорила напівжартома, і вже серйозно додавала: — Тепер у мене замість щоденника ти.

Але ті зошити не викидала. Він розумів: то її минуле, хронологічно виписана вагома частина життя. Він ніколи не розпитував про колишнє і не дуже хотів, щоб вона розповідала, згадуючи малоприємне. Дещо йому старалися «донести» друзі та знайомі. Відразу ж Сергій припинив ті балачки. Плітки його не цікавили.

Тоді Сергій зовсім не прагнув знати, якою вона була до зустрічі з ним. Вона — половина його душі, краща його частина, і все. Цього достатньо. Зоряна навіть ображалася, що він не розпитує про той період життя. Але… Він знав, що їй болітиме, коли вона розповідатиме, що вона підбиратиме слова, емоції, а найгірше — вважатиме себе винною в чомусь чи стане виправдовуватися. Тому навіщо? Вона — найчистіша, найпрекрасніша, найліпша у світі. Вона — Зірка для нього! А решта не має ніякого значення.

Колись, дякуючи Зоряні, погані сни з минулого навіки його покинули. Тільки в ту останню ніч, коли він відлітав у Лейпциг, йому знову наснилася мама. І він прокинувся мокрий від сліз. І розповів вагітній дружині той сон. Він не мав би цього робити, але не стримався і розповів…

А тепер… Тепер матінка йому не сниться, тільки Зірка, його зірка. Зірка для нього. Як мама й обіцяла! Наче її нагороду за безвідрадне життя отримав свою зірку, та не зумів її втримати. Випустив чи відпустив?

Відвів очі від зошита. На столі Зірчина фотографія в рамці. Зроблена під час мандрівки на Говерлу. Яка то була подорож! Дорогою і сонце, і дощ, і вітер… Але Сергій добре знав: то така гора норовлива, то плаче, то дихає, то мовчить, то виє. А щойно видряпалися на верхівку — вийшло сонце. Зоряна — поруч, втомлена та щаслива. Сергій її таку й сфотографував.

— Я кохаю тебе, — сказав, затинаючись, тоді.