Розділ «Дара Корній Зірка для тебе»

Пані Марія зашарілася, смішно закотила очі догори і скромно зітхнула. Хлопці, ледве стримуючи регіт, попленталися слідом за професором.

— Ну що, орли, так і не відповіли, чаю хочете? — У професора був сьогодні гарний настрій, і окрилені орли майже хором відповідали:

— Хочемо, навіть дуже.

— Але в мене, орли, халепа. Цукру немає, і ніяких бомбонів[3] солодких до того діла.

— То нічого, пане професоре. У нас до чаю цукерки є, — і Арсен потрусив пачкою «Морських камінців», тою самою, яку Сергій вчора ледве не викинув. Свою він залишив бабуні.

— О, то в нас сьогодні майже бенкет! І то, певне, на честь такої події, як дощ Персеїди, що незабаром відбудеться? А зрештою, щоб випити доброго чаю з хорошими людьми, й привід не потрібен. Правда ж?

— Пане професоре, а що то за потік Персеїди, ну, тобто по-науковому розтлумачте? — допитувався Арсен.

— По-науковому? Нє, ліпше, по-науково-популярному. Є така комета Свіфта-Туттля. Вона так названа на честь учених, що її відкрили. Так от та комета, як і наша Земля, до речі, мандрує по своїй орбіті довкола Сонця. Один раз на рік наша Земля дуже близько підходить до орбіти комети та її хвоста і перетинає його частково. Завдяки цьому над нашою планетою випадає метеоритний дощ. Дрібні частини комети входять у земну атмосферу на швидкості понад двісті кілометрів за годину на висоті близько сто тридцять кілометрів і миттєво згорають, залишаючи в небі яскраві сліди.

— Ух ти, от тобі й Персеїди дощові! — вигукує зачудовано Арсен.

— А знаєте, молоді люди, хто такий Персей? — професор, схоже, заходився хлопців екзаменувати.

— То щось типу римське? — ляпнув перше, що прийшло в голову, Арсен.

— Римське? — пан професор аж рота відкрив від здивування.

— Ой, ну нє, типу грецьке, — поправився скоренько Арсен.

— Ой, типу-типу! Фу, неук. А ви, колего, що скажете? — професор хитро примружив очі, звертаючись до Сергія. — Вам як майбутньому фахівцю в царині неба просто необхідно знати міфологію, бо без неї там, — і чоловік тицьнув угору пальцем, — як без рук. Усе в тому світі зв’язано в один кріпкий вузлик, і якщо добре потягнути за ниточку на землі, то обов’язково на іншому кінці її, десь у сузір’ї Риб, наприклад, комусь захочеться підняти вгору руки і помахати нам. А небесні світила інколи поводяться як вигадані нами боги, тож, знаючи міфологію, інколи навіть інтуїтивно можна вгадати норов і характер того чи іншого світила. Так що ж, колего, щодо Персея?

Сергій хитро примружився:

— Так, пане професоре, щодо Персея чи Персеїди?

— О, Арсене! Видиш, а то типу-типу. Молодець, колего! Відразу капканчика помітили.

Сергій ледь усміхнувся і повів далі:

— Персеїда, або Перса — це німфа, океаніда, одна з-поміж трьох тисяч доньок титана Океаніда та його дружини Тефіди, яка була донькою Урана, бога неба, та Геї, богині Землі. За віруваннями давніх греків, батько Персеїди Океанід — це величезний титанічний потік, у який сідають Сонце і зірки і з якого вони знов з’являються. На крайньому заході Океан омиває кордони між світом життя і смерті. Персеїда була дружиною бога сонця Геліоса. У них з Ге…

— Блін, — Арсен не втримався. — Звідки ти то все знаєш? Я також трохи в міфології шарю, але так… Буває ж таке! Я думав ти тіки про небо читаєш, Сергію, а тут… Ха.