Розділ «Андрій Кокотюха Колекція гадів»

З-під вузлів коріння, яке вкривало берег під його імпровізованим трампліном, визирала голова чудовиська.

Воно було схоже на звичайну ящірку, тільки в кілька разів більше за неї. Буро-коричнева плямиста шкіра. Лютий погляд маленьких очиць. А головне — гребінь від маківки вздовж спини. Цей гребінь настовбурчився, даючи зрозуміти — тварина розлючена. З пащі стирчав невеличкий зелений пучок — водорості.

Максимові забракло повітря. Перше, що прийшло в голову, — фільм «Парк Юрського періоду».[3] Там чудовиська, подібні до цього, нехай навіть невеликі на зріст, сміливо нападали на дорослу людину і шматували її своїми гострими зубами. Наступна згадка — «Загублений світ».[4] Лише взимку він за татовою порадою прочитав цю захопливу книжку. Власне, після читання він захотів подивитися кіно про динозаврів.

Тепер один із таких хижаків сидів на березі річки Хорол і поїдав його очицями.

Максим позадкував. Розтиснув руку, пускаючи велосипед на дно. Відчувши порожнечу під ногами, пірнув, ніби намагаючись сховатися під водою від невідомого хижого гада.

А коли виринув і глянув перед собою, великого плазуна з гребенем на тому місці вже не було. Він труснув головою. Видіння не поверталося.

— Е, Максе, де ти там! — почулося над головою.

Він підняв очі. На урвищі та внизу, біля берега, скупчилися всі глядачі. А Денис уже роздягався, щоб допомогти товаришеві вибратися з води.

5. У гості до рептилій

Про свою дивну зустріч Максим поки що вирішив мовчати.

Спочатку, коли його витягали і віддавали хвалу за сміливість, він просто не міг вибрати слушний момент. Потім всім виявилося не до нього: Черненко, Пономаренко та Вовчук спільними зусиллями витягли з води втоплений велосипед. А коли дійшла черга до Костика Чепіги, то він заховав весь свій гонор далеко в кишеню і вперся: «Не хочу!» Видно, досвід Максима видався йому не надто бажаним для повторення.

Соломаха пообіцяв прибити Костика, і пістрявий вухань якось сам собою здимів. Перемогу, звісно, записали «зозулям». Вони тут же заходилися качати мокрого Білана, котрий здобув їм перемогу, тож на якийсь час Максима, що цілком зрозуміло, захопили належні йому п'ятнадцять хвилин слави.[5]

Потім, коли переможці й переможені, а разом з ними всі охочі, як і було домовлено, пішли їсти кавуни, Білан зробив для себе кілька висновків, на підставі яких не варто було розповідати всім про побаченого під берегом невідомого гада. В усякому разі поки що.

Перше: Грицько Вовчук за десять хвилин до того плавав на тому ж місці і нічого такого не бачив. Він міг не дивитися в той бік, але не звернути увагу на величезну ящірку він тим більше не міг. Друге: нічого такого не помітив ніхто з двох десятків глядачів, котрі товклися на березі. А така величезна ящірка просто не могла проскочити повз них непомітно. Тим більше повз дівчат. Ось хто здійняв би вереск!

Значить, доведеться зі слиною на губах переконувати всіх, що він таки бачив чудернацького гада. Який невідомо де взявся і невідомо куди зник. Білан визнавав свій переляк під час стрибка. І завжди знайдеться який-небудь Вітько Соломаха, що розказуватиме всім про цього гада з гребенем на спині просто як про продовження переляку.

Марення переляканого київського пацана.

Так чи інакше, всім цим людям зайва інформація зовсім не потрібна. Згодом Максим планував розказати про своє видіння Денисові — цей повірить. Але що далі? Вони зберуться, повернуться на уривчастий берег і лазитимуть кругом, шукаючи велику ящірку? Білан не бачив у цьому дійстві жодних перспектив.

Але в тому, що явлення гада — певний знак, він не мав жодного сумніву. Адже коли вони повернулися після кавунів додому до Денисової бабусі Галі, та зустріла їх повідомленням:

— Діти, виручайте нашого Сидоровича!

— Це хто? — запитав Максим.