Розділ «Андрій Кокотюха Колекція гадів»

Поки що обидві команди йшли, як кажуть, голова до голови.

У перегонах на сто метрів лідером стали «береги». Вова Пономаренко із Зозулястого так різко рвонув із місця, що його велосипед став сторчака і хлопець перелетів через кермо. На щастя, приземлився вдало, тут же знову осідлав двоколісного коня і погнав за суперником, та дорогоцінні секунди все ж таки втратив. А в нього були реальні шанси «зробити» свого противника, Грицька Вовчука з Бережного — той був слабшим. Перший результат змагань — 3:2 на користь «берегів» і 1:0 у загальному рахунку.

Та на полі «зозулі» зрівняли рахунок. Колесо Вітька Соломахи з Бережного потрапило в якусь ямку, мало не зігнулося, Соломаха розбив носа та коліно, проте з дистанції не зійшов. Хоча фору Черненкові, своєму суперникові, все одно дав: Денис подолав сто метрів поля, наче справжній екстремал. А в наступній парі «зозулі» отримали перемогу просто по очках. Тому результат був 4:1 на їхню користь. Таким чином, загальний рахунок — 1:1.

З естафетою взагалі вийшов цирк. Розвернутися на повному ходу не вдалося майже нікому. Під загальний регіт щасливих від цього видовища вболівальників майже всі гравці падали в пилюку. Когось придавлював велосипед, хтось сам опинявся на ньому зверху. Проте Грицькові Вовчуку єдиному вдалося не впасти, отже команда Бережного автоматично виграла, звівши рахунок до результату 2:1.

Лишилися тільки стрибки у воду. Стрибки — сильно сказано. Хлопці вибрали не лише пологу ділянку берега, а й таке місце, де річкове дно виявилося не дуже замулене. Колеса не повинні вгрузати в мулі, інакше чистої перемоги не буде ні в кого.

Та хоч цей останній етап змагань і вийшов найвеселішим, визначити переможця тут виявилося найскладніше. Ніхто, заїхавши у воду на повному ходу, не зміг утримати велосипед. Кожен падав під загальний регіт, здіймаючи хмару бризок. Хоч міряй метром, хоч не міряй, перемогу не можна було записати жодному із гравців. І як результат, жодній команді.

Коли остання пара суперників хлюпнулася в річку майже одночасно і майже поруч, Вітька Соломаха заявив:

— Ну все, бійці, тут без варіантів. Бовтаємося, наче жаби. Або переграємо цей тур, або ми виграли.

— Чого це ви виграли! — півнем підскочив до нього Черненко, який під пекучим сонцем уже встиг майже повністю висохнути. — Наші їздять швидше, а ваші виграли?

— Ваші падають красивіше, — втрутився Вовчук. — За падіння вам дамо спеціальний приз — качан вареної кукурудзи.

— Тобі від твоєї ж кукурудзи живіт заболить! — вишкірився на нього Денис. — Бо я тебе нею нагодую, раз такий розумний!

— Чого ви завелися, пацани? — наспів Вова Пономаренко. — У нас судді є — хай вони вирішують. Для чогось же вони тут сидять.

Суддями взяли Валю, дівчину з Бережного і Галю, дівчину із Зозулястого. Звісно, вони могли між собою посваритися, відстоюючи перемогу кожна своєї команди. Проте хлопці цього навіть не припускали: якщо хтось на перегонах прийшов першим — це очевидно. Від дівчат вимагалося просто оголошувати: «На старт! Увага! Марш!», а далі просто відзначати, хто виграв, а хто пас задніх. Тому спортсмени нічим не ризикували і не боялися нечесного суддівського вироку.

— Судді не зможуть нічого толком вирішити, — зітхнув Соломаха. — Бо справді, з цими заїздами у воду фігня якась виходить. Колеса грузнуть, і все тобі. Треба просто щось інше придумати.

— Справедливо, — погодився Денис, відразу заспокоївшись. — Тільки ми вже на великах хіба не літали.

— До речі! — стрепенувся Вовчук. — Ось і політаємо. Дивіться, он там, — він кивнув ліворуч.

Решта хлопців повернули голови. Трошки далі берег піднімався вгору і нависав над річкою невеличким, але й не надто низьким пагорбом. При бажані цей пагорб можна було вважати трампліном.

— Метрів зо два над рівнем води, — промовив Соломаха.

— Те що треба, — сказав Пономаренко. — Тільки якщо хтось підігне хвоста...

— А ми простіше зробимо, — заявив Вовчук. — Знаєте, як? Всі стрибати не будуть. І ніхто з нас не буде. Фінал нехай вирішать самі вболівальники. Слабо?